Скочинський Олександр Олександрович

СКОЧИ́НСЬКИЙ Олександр Олександрович (01 (13). 06. 1874, с-ще Ольокма, нині м. Ольокмінськ, Якутія, РФ — 06. 10. 1960, Москва) — фахівець у галузі гірничої справи. Народився у сімʼї дворянина, висланого до Сибіру за участь у польському пов­стан­ні 1863—64. Доктор технічних наук (1934), академік АН СРСР (1935). Заслужений діяч науки і техніки СРСР (1934). Сталінська премія (1950, 1951). Герой Соціалістичної Праці (1954). Державні нагороди СРСР. На­вчався на фізико-математичному факультеті Санкт-Петербурзького університету (1893—95), закінчив Санкт-Петербурзький гірничий ін­ститут (1900), де від­тоді й працював: 1908—15 — екс­траординарний, 1915—17 — ординарний професор. 1905 захистив дисертацію «Рудничный воздух и основной закон движения его по рудничным выработкам» і затверджений у зван­ні адʼюнкт-професора. 1917—20 — ординарний професор Донського політехнічного ін­ституту (м. Новочеркаськ, РФ); 1921—30 — голова Науково-технічної ради Головного управлі­н­ня гірничої промисловості СРСР; 1930—60 — професор, 1930—52 — завідувач лабораторії рудникової вентиляції Московського гірничого ін­ституту; водночас 1938—60 — директор Ін­ституту гірничої справи АН СРСР (м. Люберці Московської обл.). 1944—51 — голова Президії Західно-Сибірської філії АН СРСР. Основні дослідже­н­ня з про­блем рудникової аерології, зокрема провітрюва­н­ня гірничих виробок, без­пеки праці під час під­земної роз­робки родовищ корисних копалин, боротьби з пожежами. Один із роз­робників плану від­будови Донбасу 1921—22, після 2-ї світової війни, генерального плану роз­витку промисловості Донбасу (1927). Імʼя С. присвоєно одній із шахт Донецької вугільної енергетичної компанії.