Скочинський Олександр Олександрович

СКОЧИ́НСЬКИЙ Олександр Олександрович (01 (13). 06. 1874, с-ще Ольокма, нині м. Ольокмінськ, Якутія, РФ — 06. 10. 1960, Москва) — фахівець у галузі гірничої справи. Народився у сім’ї дворянина, висланого до Сибіру за участь у польському повстанні 1863–64. Доктор технічних наук (1934), академік АН СРСР (1935). Заслужений діяч науки і техніки СРСР (1934). Сталінська премія (1950, 1951). Герой Соціалістичної Праці (1954). Державні нагороди СРСР. Навчався на фізико-математичному факультеті Санкт-Петербурзького університету (1893–95), закінчив Санкт-Петербурзький гірничий інститут (1900), де відтоді й працював: 1908–15 — екстраординарний, 1915–17 — ординарний професор. 1905 захистив дисертацію «Рудничный воздух и основной закон движения его по рудничным выработкам» і затверджений у званні ад’юнкт-професора. 1917–20 — ординарний професор Донського політехнічного інституту (м. Новочеркаськ, РФ); 1921–30 — голова Науково-технічної ради Головного управління гірничої промисловості СРСР; 1930–60 — професор, 1930–52 — завідувач лабораторії рудникової вентиляції Московського гірничого інституту; водночас 1938–60 — директор Інституту гірничої справи АН СРСР (м. Люберці Московської обл.). 1944–51 — голова Президії Західно-Сибірської філії АН СРСР. Основні дослідження з проблем рудникової аерології, зокрема провітрювання гірничих виробок, безпеки праці під час підземної розробки родовищ корисних копалин, боротьби з пожежами. Один із розробників плану відбудови Донбасу 1921–22, після 2-ї світової війни, генерального плану розвитку промисловості Донбасу (1927). Ім’я С. присвоєно одній із шахт Донецької вугільної енергетичної компанії.

Завантажити статтю