Сливицький Володимир Іванович
Визначення і загальна характеристика
СЛИВИ́ЦЬКИЙ Володимир Іванович (18. 02(01. 03). 1876, м. Зміїв, нині Чугуївського р-ну Харківської обл. — 27. 04. 1957, Харків) — правознавець. Закінчив Харківський університет (1900). У 1904 здобув ступінь магістра цивільного права. Від 1906 — приват-доцент, від 1917 — професор юридичного факультету Харківського університету; після його розформування 1920–22 — засновник і декан юридичного факультету, 1920–36 — завідувач кафедри цивільного права Харківського інституту народного господарства; водночас 1922–24 — юрист-консультант Раднаркому і Держплану УСРР; 1924–29 — консультант кодифікаційного відділу Наркомату юстиції УСРР; від 1937 — завідувач, від 1955 — професор кафедри теорії та історії держави і права Харківського юридичного інституту; під час 2-ї світової війни 1941–44 — викладач Ташкентського університету. Досліджував проблеми загальної теорії правовідносин, історичні типи права. Засновник політико-правової школи правознавства, що поєднувала вивчення найбільш актуальних і політично важливих проблем з їхнім ретельним юридичним аналізом.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Авторское право. Х., 1912; Право на честное к себе отношение. Москва, 1915; О передаче векселя // Голос права. 1919. № 2; Юридическое положение частной промышленности УССР и РССР // Укр. экономист. 1923. № 6–9; Основные вопросы брачного и семейного права в УССР. Х., 1927; Вчення К. Маркса про власність // Рев. право. 1933; Курс советского хозяйственного права. Москва, 1935 (співавт.).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
