СТЕПАНЧУ́К Владислав Володимирович (29. 01. 2006, Хмельницький) — військовик. Солдат. Герой України (2025). У 2023 вступив на на­вча­н­ня до Національної академії Державної прикордон­ної служби України імені Б. Хмельницького. 2024 у 18-річному віці добровільно став до лав Державної прикордон­ної служби України, зокрема до ново­створеного від­діле­н­ня вогневої під­тримки (105-мм гармати) від­ділу силової під­тримки «Меджибіж». У квітні того ж року здобув свій перший бо­йовий досвід на українсько-російському кордоні. Того дня ворог об­стріляв з артилерійських систем та ударних дронів «Ланцет» щойно облаштовані українські вогневі позиції. Під­роз­діл, щоб зберегти бо­йову техніку та боє­комплект, пере­вів гармату у похідне положе­н­ня й здійснив її пере­міще­н­ня до запасної позиції. Але під час маневру українські військові потрапили під ворожий мінометний об­стріл: начальник роз­рахунку та навідник отримали тяжкі осколкові поране­н­ня. Ризикуючи жи­т­тям, Владислав Степанчук прийняв ріше­н­ня змінити маршрут і від­вести по­братимів до лісосмуги. Завдяки навичкам тактичної медицини він зупинив критичні кровотечі та під­готував поранених до евакуації. Поруч у лісосмузі знаходилися дезорієнтовані після об­стрілів військовослужбовці суміжних під­роз­ділів — без звʼязку та боє­припасів. Владислав Степанчук частково від­новив звʼязок із командним пунктом, взяв командува­н­ня на себе та роз­поділив між бійцями сектори спо­стереже­н­ня й веде­н­ня вогню. Обʼ­єд­навши зуси­л­ля, він організував від­хід усіх військовослужбовців на запасні позиції. Прорив тривав майже 4 години і су­проводжувався стрілецьким боєм із противником. Попри складну ситуацію, Владиславу вдалося вивести під­роз­діл з-під напів­оточе­н­ня та пере­дис­локувати 21 військовослужбовця у без­печний район.