Спаська Євгенія Юріївна

СПА́СЬКА Євгенія Юріївна (20. 12. 1891(01. 01. 1892), м. Ніжин, нині Чернігівської обл. — 12. 11. 1980, м. Алма-Ата, нині Алмати, Казах­стан) — мистецтво­знавиця, етно­граф. На­вчалася на Московських вищих жіночих курсах (1910—14), у Київському археологічному ін­ституті (1924). Протягом 1-ї світової війни працювала медичною се­строю. Збирала фото­графічні матеріали на Галичині та Буковині. Від 1923 — у Києві, де працювала секретарем у різних видавництвах («Пролетарська правда», «Новая деревня»), водночас цікавилася народним мистецтвом. 1924 опрацювала колекцію малюнків татарської вишивки й опублікувала ста­т­тю «Татарские вышивки Старокрымского ра­йона» (Баку, 1926). Ґрунтовно ви­вчала гончарство Чернігівщини, написала кілька нарисів, зокрема «Пузирьовський посуд на Чернігівщині», «Шльонський гончарний круг», «Глечик з хрестом», «Гончарні кахлі Чернігівщини», «Нарис історії заводу А. Миклашевського в селі Волокитині», «Кахльові печі в садибі “Покорщина”» (опубліковані частково у збірнику «Український музей», К., 1927, т. 1). Здійснила наукове від­рядже­н­ня до ві­домого гончарного центру Поді­л­ля в с. Бубнівка (Гайсинського р-ну Він­ницької обл.), де дослідила понад 700 виробів з глини подільських гончарів й опублікувала ста­т­тю «Орнамент бубнівського посуду» // «Матеріали до української етнології», К., 1929, т. 2. Написала першу наукову роз­відку «Пелагея Яківна Литвинова (1833—1904)» // «Етно­графічний вісник», К., 1928, кн. 7. У 1931—34 працювала в Київському ін­ституті промислової кооперації, де за­ймалася науковим ви­вче­н­ням української вишивки. Під­готувала над­звичайно цінну працю «Промислова вишивка Київщини». Детально роз­глянула діяльність Київського земства з пита­н­ня організації ку­старних пунктів вишивки. Багато уваги надала питан­ню втрати традиційного шитва, кольорової гами початку 20 ст., простежила вплив друкованої продукції на народне українське мистецтво і появу червоно-чорного кольору на вишивках. 1934 заарештована та вислана в Казах­стан, де написала наукову працю «Мідні казани ран­ніх кочівників Казах­стану й Киргизії».

Завантажити статтю