Мухаммадієв Фазліддін

МУХАМ­МАДІ́ЄВ Фазлід­дін (Муҳам­мадиев Фазлид­дин; 15. 06. 1928, м. Самарканд, Узбеки­стан — 06. 10. 1986, Душанбе) — таджицький письмен­ник, пере­кладач. Народний письмен­ник Таджики­стану (1986). Член СП і Спілки кінемато­графістів Таджики­стану (1957). Закінчив Вищі літературні курси при Літературному ін­ституті в Москві (1962). Працював журналістом, головним редактором сатиричного журналу «Хорпуштак» («Їжак), у видавництві «Ирфон» («Зна­н­ня»), редакції Таджицької радянської енциклопедії, головним редактором Держкіно Таджики­стану. У перших оповіда­н­нях і нарисах, опублікованих у 1950-х рр., гостро порушував соціальні про­блеми таджицького села (твори зі­брані в книзі «Муҳоҷирон» / «Пере­селенці», 1958). За повісті «Одамони кӯҳна» («Старі люди», 1963; про спадкоємність поколінь) та «Дар он дунё» («На тім світі», 1965; про подорож мусульман на прощу до Мекки й Медини) від­значений Державною премією Таджики­стану імені А. Рудакі (1967). Автор першого в таджицькій літературі психологічного роману — «Палатаи кунҷакӣ» («Наріжна палата», 1974). У доробку — повісті «Шоҳии япон» («Японський шовк», 1982) і «Варта» («Над прірвою», 1983), присвячені морально-соціальним про­блемам сучасності, книги оповідань, нарисів, літературно-критичних статей і художньої публіцистики; низка оповідань і повістей для дітей; сценарії художніх і документальних фільмів. Започаткував у новітньому таджицькому письменстві психологічну школу, яку роз­винули його учні (А. Самад, С. Турсун, Дж. Акобіров). Помер під час операції після ножових поранень групою злочинців. Твори М. пере­кладено багатьма мовами світу. М. пере­кладав таджицькою мовою твори Ч. Айтматова, Т. Драйзера, М. Садовяну, А. Чехова, з української мови пере­клав низку оповідань Б. Харчука, з яким під­тримував творчі взаємини. Окремі твори М. українською мовою пере­клали О. Шокало та В. Рудковський.