Федорова Тетяна Семенівна

ФЕ́ДОРОВА Тетяна Семенівна (24. 10. 1944, м. Умань Київської, нині Черкаської обл.) — майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, журналістка. Заслужений майстер народної творчості України (2009). Премія імені Д. Щербаківського (2009), імені П. Верни (2013), імені С. Колоса (2018). Членкиня НСЖУ (1984), НСМНМУ (1998). Закінчила Київський університет імені Т. Шевченка (1969). Працювала редактором у видавництвах «Молодь» (1970—76), «Дні­про» (1976—77), «Здоровʼя» (1977—80); завідувачем від­ділу газети «Друг читача» (1980—90); за­ступником головного редактора газети «Ми» (1990—91); референтом у Секретаріаті Української всесвітньої ко­ординаційної ради (1993—97). Від 1998 — на творчій роботі. Авторка багатьох літературо- та мистецтво­знавчих публікацій. Від 1992 за історичними, науковими, образотворчими й літературними джерелами створює етно­графічні колекційні ляльки, що популяризують народний та історичний костюм регіонів України, а також пред­ставників різних верст населе­н­ня періоду Київської Русі. Від 1993 працює у спів­авторстві із сином Є. Москаленком (концепція етномоделей, порцелянові деталі ляльок). Від 2001 виготовляє також мʼякі авторські етно­графічні ляльки (текс­тильні скульптури), у яких по­єд­нано традиційність (ручна робота з викори­ста­н­ням давнього методу — намотува­н­ня на основу) та екс­клюзивність (кожна лялька в одному екземплярі); одяг ре­презентує роз­маї­т­тя українського національного вбра­н­ня: «Орися», «Марʼяна», «Оляна», «Карпо і Дарина» та ін. Інтер­претувала у формі ляльок історичні по­статі: Роксолана й Суле­йман Пишний (1999), Б. Хмельницький (2000), полковник І. Богун, митрополит П. Могила (обидві — 2001), князь і княгиня Острозькі (2003, 2017), П. Орлик (2005) і його син Гр. Орлик (2021), І. Мазепа (2009), Г. Сковорода (2017), Д. Вишневецький (Байда; 2018); по­статі святих: Йосафат, Петро, Пилип, Андрій Перво­званий, Марія та Ганна (усі — 2001); літературні та міфологічні образи: Польова царівна, Пере­лесник, Мавка, Лукаш (за твором Лесі Українки «Лісова пісня»; усі — 2002), Наталка і Петро (за пʼєсою І. Котляревського «Наталка Полтавка», 2003), праматір скіфів Апі (2011) тощо. У її доробку — лялькові композиції, зокрема «Зустрів козак дівчиноньку», «Вертеп», «Зимонька-зима» (усі — 2015), «Що в нашого Омелечка...» (2016), «Мавка і Лукаш» (картина), «Засвіт встали козаченьки» (обидві — 2017) та ін. Учасниця регіональних, всеукраїнських, між­народних мистецьких ви­ставок від 1994. Персональні — у Києві (2001, 2018), Ірпені (Київська обл., 2011—13, 2015—17, 2020—21). Деякі роботи майстрині зберігають у Національному музеї народної архітектури та побуту України (Київ), Пісківському історико-меморіальному музеї П. Тичини (Чернігівська обл.), Сінґапурському музеї «MINT» та приватних колекціях в Україні, США, Канаді, Великій Британії, Франції, Німеч­чині, Ізраїлі та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю