ТИМОШЕ́НКО Вікторія Миколаївна (21. 01. 1981, с. Хутірське Царичанського, нині Дні­провського р-ну Дні­пропетровської обл.) — майстриня петриківського роз­пису. Дочка В. Хоменко. Премія імені Т. Пати (2020). Членкиня обʼ­єд­на­н­ня майстрів народного мистецтва Дні­провського будинку мистецтва (2014), НСМНМУ (2015). На­вчалася роз­пису в матері. Закінчила Петриківську художню школу (1996; викладачі М. Пікуш, Н. Бородіна), художньо-графічний факультет Криворізького педагогічного університету (Дні­пропетровська обл., 2003). Від­тоді учителювала в Кривому Розі та Дні­прі (до 2007); працювала керівником гуртка петриківського роз­пису в дитсадку № 90 (2012–13); головним май­стром петриківського роз­пису Центру народної творчості «Дивокрай» (2013–14); від 2023 — викладач кафедри основ архітектури Придні­провської академії будівництва та архітектури (усі — Дні­про). Зображуючи не лише рослин­ні композиції, а й звичаї українського народу, обряди та побут, збагачує і при­множує художні традиції петриківських майстрів. Оформила петриківським роз­писом інтерʼєр дитсадка № 90 (2012), дитячий май­данчик на вул. Клиновій (2013), під­ʼ­їзд будинку, де мешкає, а також власні автомобіль і гараж (2014; усі — Дні­про), інтерʼєр ресторану української кухні в Ніцці (Франція, 2015), павіль­йон в Центрі ділових та культурних між­народних від­носин України з Китаєм (м. Нінбо, 2017), інтерʼєр Центральної міської бібліотеки (2018), фасад та інтерʼєр Лів­обережної податкової інспекції (2018; обидві — Дні­про) та ін. Разом із матірʼю встановила рекорд України, створивши найдовшу паперову стрічку з петриківським роз­писом (2015). Про­ілюструвала книги «Зачарований світ» Лесі Степовички (Дн., 2018), «Мальовничі села України. Історії, легенди, ремесла» Ю. Савостіної (К., 2020), «“Славутич” — ансамбль козацької слави» (Дн., 2021). Учасниця всеукраїнських та між­народних мистецьких ви­ставок від 2010. Персональні — у Петриківці (родин­на), Камʼянському (Дні­пропетровська обл., обидві — 2014), Києві, Кривому Розі, Берліні (усі 3 — родин­ні), Кривому Розі (усі — 2015), м. Нінбо (2017), Дні­прі (2018 — родин­на, 2021, 2023). Деякі роботи Т. зберігають у Дні­провському художньому, Камʼянському історичному, Криворізькому історико-крає­знавчому музеях, Петриківському музеї етно­графії, побуту та мистецтва, Музеї геть­манства (Київ).