СИТЕ́НКО Михайло Іванович (31. 10(12. 11). 1885, с. Рябушки Лебединського пов. Харківської губ., нині Сумського р-ну Сумської обл. — 13. 01. 1940, Харків) — ортопед-травматолог. Доктор медицини (1924), професор (1930), член-кореспондент АН УРСР (1934). Заслужений діяч науки УРСР (1936). Закінчив Харківський університет (1910), де був залишений для під­готовки до професорського зва­н­ня. Під час 1-ї світової війни служив військовим лікарем. Від 1921 працював у 1-му Українському медико-механічному ін­ституті, 1925 ініціював його реорганізацію в Український клінічний ін­ститут травматології та ортопедії й від­тоді очолював (1940 Ін­ституту присвоєно імʼя С.; на приміщен­ні вченому від­крито меморіальну дошку); водночас від 1926 — організатор і завідувач кафедри ортопедії та травматології Українського ін­ституту удосконале­н­ня лікарів (обидва — Харків). Засновник і головний редактор журналу «Ортопедия и травматология» (1927–40). Голова Всеукраїнського товариства ортопедів-травматологів і спеціалістів протезува­н­ня (від 1936). Наукові дослідже­н­ня у галузях військово-польової хірургії, кісткової пластики, дитячої ортопедії та травматології. За­пропонував методики оперативних втручань при вродженому вивиху кульшового су­глоба, псевдоартрозах тощо (один із методів лікува­н­ня вивиху кульшового су­глоба в дітей на­звано імʼям вченого). Автор низки ортопедичних апаратів, протезів і хірургічних інструментів, які за­стосовують для від­новле­н­ня функціонува­н­ня кінцівок. За­провадив систему профілактичних оглядів новонароджених і дітей перших місяців життя, організував дитячі ортопедичні й трудові профілакторії та травматологічні станції — прообрази сучасних травматологічних пунктів. Імʼя вченого присвоєно також Лебединському фаховому медичному коледжу (Сумська обл.). 1991 у Києві ви­дано «Из­бран­ные труды».