Шкуратов Юрій Григорович

Визначення і загальна характеристика

ШКУРА́ТОВ Юрій Григорович (23. 09. 1952, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — фізик, планетолог. Доктор фізико-математичних наук (1993), професор (1998), член-кореспондент НАНУ (2012). Заслужений діяч науки і техніки України (2025). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1986), премія імені М. Барабашова (1997). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2020). Закінчив Харківський університет (1975), де від­тоді й працює: 1986—93 — провід­ний науковий спів­робітник, 1993—2004 — завідувач від­ділу ди­станційного зондува­н­ня планет, 2004—14 — директор НДІ астрономії, від 2002 — професор, від 2012 — завідувач кафедри астрономії та космічної інформатики. За сумісництвом від 2016 — провід­ний науковий спів­робітник Радіоастрономічного ін­ституту НАНУ (Харків). Наукова діяльність: фізика Сонячної системи, дослідже­н­ня фізичних властивостей твердих поверхонь небесних тіл, зокрема поверх­ні Місяця та астероїдів. Аналізує й обробляє поляриметричні та фотометричні дані, отримані за допомогою космічних апаратів; провадить лабораторне дослідже­н­ня оптичних властивостей фракталоподібних поверхонь; чисельне моделюва­н­ня аналогів планетарного реголіту. Вперше отримав зображе­н­ня поляриметричних аномалій Місяця на великих фазових кутах, показав, що другий параметр Стокса виявляється джерелом інформації про середній роз­мір частинок місячного реголіту; провів лабораторні фотометричні та поляриметричні вимірюва­н­ня структурних аналогів місячного реголіту, що є надійною екс­периментальною базою для пере­вірки та вибору теоретичних моделей ефекту опозиції та негативної поляризації; роз­робив теоретичні моделі роз­сіюва­н­ня світла поверх­нями зі складною структурою, дослідив вклад тіньового ефекту; вперше за­пропонував модель негативної поляризації, засновану на механізмі під­силе­н­ня когерентного зворотного роз­сіюва­н­ня; роз­робив модель спектральної залежності альбедо суцільно упакованого середовища, яку використовують для пере­вірки вмісту Fe і Ti і ступені зрілості місячного реголіту. Під його керівництвом було перед­бачено наявність тес­серів на поверх­ні Венери до досліджень їх космічним апаратом «Магел­лан». На честь Ш. на­звано астероїд 12234 Shkuratov.

Пр.: A model of the opposition effect in the brightness of airless cosmic bodies // Soviet Astronomy. 1983. Vol. 27, № 5; A critical review of theoretical models for the negative polarization of light scattered by atmosphereless solar system bodies // The Earth, Moon, and Planets. 1994. Vol. 65 (спів­авт.); A model of spectral albedo of particulate surfaces: implication to optical properties of the Moon // Icarus. 1999. Vol. 137 (спів­авт.); Optical measurements of the Moon as a tool to study its surface // Planet. Space Sci. 2011. Vol. 59 (спів­авт.); Hubble space telescope pre-perihelion ACS/WFC imaging polarimetry of comet ISON (C/2012 S1) at 3.81 AU // Astrophysical J. Letters. 2014. Vol. 780 (спів­авт.); Polarimetry of Stars and Planetary Systems. Cambridge, 2015 (спів­авт.); A photometric function of planetary surfaces for gourmets // Icarus. 2018. Vol. 302; Optics of the Moon. Elsevier, 2025 (спів­авт.).

Літ.: 70-річчя члена-кореспондента НАН України Ю. Г. Шкуратова // Вісн. НАНУ. 2022. № 9.

Р. В. Вовк

Завантажити статтю