Садиленко Михайло Опанасович

САДИЛЕ́НКО Михайло Опанасович (07(19). 11. 1881, м. Гадяч Полтавської губ., нині Миргородського р-ну Полтавської обл. — 15. 07. 1973, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — педагог, літературо­знавець, шевченко­знавець. Закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, після чого працював у Новоросійській чоловічій гімназії. Від 1920 — викладач української мови і літератури в Кубанському ІНО (м. Краснодар, РФ), а після його ліквідації вчителював у чоловічій гімназії станиці Полтавської (нині Краснодарський край). 1926 був засновником і директором 1-ї на Кубані (Краснодар) школи-девʼятирічки, учителем української мови (школа була опорною для методичної роботи шкіл краю з викла­да­н­ня української мови, літератури та україно­знавства. Вона була єдиною, де проходили педагогічну практику студенти Кубанського педагогічного ін­ституту). С. читав лекції з україно­знавства, зокрема українську літературу на кра­йових курсах під­вище­н­ня кваліфікації вчителів українських шкіл Пів­нічно-Кавказького краю (1927). Автор книг «Культ Шевченка на Чорноморiї» (Х., 1930), «Батрахомiомахiя» (1952), «Сумні наслідки липківщини в Українській Православній Церкві» (1978; обидві — Торонто). У журналі «Новим шляхом» на­друковано його роз­відки: «Культурні звʼязки України з Кубан­ню», «Консе­рватизм мови кубанців», «Культ Шевченка на Кубані»; «Запорізька Межигірська книгозбірня» («Віра й культура», 1954, лют., Ч. 4). Здійснив аналіз поеми Я. Кухаренка «Харько, Запорозький кошовий» (1928). Досліджував кубанський діалект української мови. За­знав політичних ре­пресій: 2 січня 1930 засуджений за «викривле­н­ня лінії партії та радянської влади у проведен­ні українізації», на заслан­ні засуджений вдруге. Покара­н­ня від­бував в Архангельській обл. (РФ). Усі твори С. після його арешту вилучені з бібліотек і ліквідовані. Після звільне­н­ня працював в Осипенківському педагогічному ін­ституті (нині Бердянськ Запорізької обл.). Під час 2-ї світової війни ви­їхав із дружиною до Австрії, 1945–51 пере­бував у таборах для пере­міщених осіб (м. Ландек, земля Тіроль), де був директором української гімназії. 1951 емігрував до Канади. Реабілітований 1990.

Завантажити статтю