Садиленко Михайло Опанасович

САДИЛЕ́НКО Михайло Опанасович (07(19). 11. 1881, м. Гадяч Полтавської губ., нині Миргородського р-ну Полтавської обл. — 15. 07. 1973, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — педагог, літературознавець, шевченкознавець. Закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, після чого працював у Новоросійській чоловічій гімназії. Від 1920 — викладач української мови і літератури в Кубанському ІНО (м. Краснодар, РФ), а після його ліквідації вчителював у чоловічій гімназії станиці Полтавської (нині Краснодарський край). 1926 був засновником і директором 1-ї на Кубані (Краснодар) школи-дев’ятирічки, учителем української мови (школа була опорною для методичної роботи шкіл краю з викладання української мови, літератури та українознавства. Вона була єдиною, де проходили педагогічну практику студенти Кубанського педагогічного інституту). С. читав лекції з українознавства, зокрема українську літературу на крайових курсах підвищення кваліфікації вчителів українських шкіл Північно-Кавказького краю (1927). Автор книг «Культ Шевченка на Чорноморiї» (Х., 1930), «Батрахомiомахiя» (1952), «Сумні наслідки липківщини в Українській Православній Церкві» (1978; обидві  — Торонто). У журналі «Новим шляхом» надруковано його розвідки: «Культурні зв’язки України з Кубанню», «Консерватизм мови кубанців», «Культ Шевченка на Кубані»; «Запорізька Межигірська книгозбірня» («Віра й культура», 1954, лют., Ч. 4). Здійснив аналіз поеми Я. Кухаренка «Харько, Запорозький кошовий» (1928). Досліджував кубанський діалект української мови. Зазнав політичних репресій: 2 січня 1930 засуджений за «викривлення лінії партії та радянської влади у проведенні українізації», на засланні засуджений вдруге. Покарання відбував в Архангельській обл. (РФ). Усі твори С. після його арешту вилучені з бібліотек і ліквідовані. Після звільнення працював в Осипенківському педагогічному інституті (нині Бердянськ Запорізької обл.). Під час 2-ї світової війни виїхав із дружиною до Австрії, 1945–51 перебував у таборах для переміщених осіб (м. Ландек, земля Тіроль), де був директором української гімназії. 1951 емігрував до Канади. Реабілітований 1990.

Завантажити статтю