Шиллер Микола Миколайович

ШИ́Л­ЛЕР Микола Микола­йович (01. 03. 1848, Москва — 10. 11. 1910, Санкт-Петербург) — фізико-хімік. Професор (1876). Закінчив Московський університет (1868), де від­тоді й працював у лабораторії О. Столєтова; 1871—74 — у Берлінському університеті під керівництвом Г. фон Гельмгольца. 1875 за дисертацію «Опытное ис­следование электрических колебаний» отримав ступінь магістра, 1876 після захисту дисертації «Электромагнитные свойства концов разо­мкнутых токов и диэлектриков» — доктора фізики. Від 1875 — приват-доцент, від 1876 — екс­траординарний професор, 1884—1903 — ординарний професор кафедри теоретичної фізики Університету св. Володимира у Києві; 1903—05 — директор Харківського технологічного ін­ституту; 1905 уві­йшов до складу Ради міністра народної освіти. Досліджував пита­н­ня фізики, хімічної термодинаміки. Сформулював принцип, згідно з яким для певного тіла неможливо ді­брати такий оборотний круговий процес зміни параметрів (незалежно від температури), за допомогою якого можна було б досягти без­перервного під­вище­н­ня чи зниже­н­ня температури тіла. Встановив, що диференційне рівня­н­ня другого початку термодинаміки повин­не мати інтегруючий дільник, що ви­ступає функцією температури (другий принцип за Ш., 1898). Засновник та голова Київського фізико-медичного товариства (1896—1910).