Власійчук Дмитро Іванович
Визначення і загальна характеристика
ВЛАСІЙЧУ́К Дмитро Іванович (15. 03. 1937, с. Малятинці Кіцманського, нині Чернівецького р-ну Чернівецької обл.) — майстер художнього різьблення на дереві. Член НСМНМУ (2000), НСХУ (2024). Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва (Чернівецька обл., 1963), Вінницький педагогічний інститут (1967). Працював художником-конструктором меблів та інтерʼєру художнього цеху Хмільницької меблевої фабрики (Вінницька обл., 1963—67); викладав образотворче мистецтво, креслення, народознавство та етику в загальноосвітній школі № 1 у м. Хмільник (1967—2001), водночас керував дитячою образотворчою студією; 2001—15 — викладач відділу образотворчого мистецтва в Хмільницькій школі мистецтв. Створює вироби в техніці сухого різьблення на дереві; займається аплікацією соломкою, папером та тканиною, писанкарством, живописом, кольоровою графікою, колажем. Винайшов власну технологію в жанрі флористики на оксамиті. У творчості переважають теми трагічних сторінок історії України, зокрема голодомор, 2-а світова та російсько-українська війни, Чорнобильська катастрофа, а також сюжети з українських народних пісень. Відомий як майстер багатоколірної витинанки. Експериментуючи в цій техніці, використовує т. зв. підсвічування для більш глибокої передачі художнього задуму. Його роботами проілюстровано низку книг, зокрема кіноповість «Та понеси з України» В. Остапова (К., 2001), «Дві барви» та «Із народної криниці» Л. Сердунич (обидві — Хмельницький, 2011), «Душі так хочеться тепла» Г. Серенса (Городок, 2011), «Сповідями мурів» Л. Степанової (Л., 2021), «Мировий суддя на Поділлі» (Хмільник, 2025). Автор обкладинок до видань «Краса синівської любові» М. Стасюка (Дрогобич, 2001), «Чорні покоси» М. Дороша (2007), «Життя мінливий світ» Ю. Саченка (2024; обидва — Вінниця) та ін. Переважна більшість сюжетів витинанок повʼязана з рослинними квітковими мотивами в поєднанні з птахами, тваринами й фігурами людей, українськими традиціями та святами, персонажами язичницької міфології — мавками, русалками, Сварогом. Твори В. вирізняються високою художньою майстерністю, тонким смаком, філігранним виконанням. Учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних виставок декоративно-ужиткового мистецтва від 1964. Персональні (майже 100) — у Вінниці (1995, 1998, 2001, 2007, 2010—12, 2013 — дві експозиції), Ямполі (Вінницька обл., 1995), Львові (2008), Києві (2013), Чернівцях (2015) та ін. містах. Окремі роботи зберігаються у Вінницьких художньому та краєзнавчому музеях, обласному центрі народної творчості, картинній галереї Вінницького політехнічного університету, Історичному музеї (Хмільник), Могилів-Подільському музеї етнографії та народного мистецтва, Могилів-Подільському будинку народної творчості, в Музеї с. Ставчани (Чернівецької обл.). У школі в рідному селі створено кімнату-музей «Обереги памʼяті» з експозицією творів В.
Тв.: серії — витинанки: «Писанкові витинанки» (1996—97), «Пісні М. Луківа» (1998), «Козаки Мамаї» (2005—09), «Фіранково-різдвяні візії» (2008), «Радість Великодня землю обіймає» (2010); «Шевченкіана» (2014; витинанки, колаж, живопис), «Україна буде» (від 2022; колажі з тканини), «Українська домашня ікона» (графіка), «Куточки рідного міста» (живопис; обидві — 2024); витинанки — «А ми тую Україну підіймемо» (1996), «Половина саду квітне, половина вʼяне» (1998), «Смерекова хата» (1999), «Дзвони памʼяті нашої» (2002), «У неділю, на Великдень» (2009), «Отакий то Перебендя» (2011), «Думи мої, думи» (2012), «І буде син, і буде мати» (2013), «Пошли, Боже, літа многі нашій Україні» «Чари купальської ночі» (2014), «Чарівна купальська ніч» (2015), «Боже великий, єдиний, нашу Вкраїну храни» (2016); колажі — «Тополя», «Материнство», «Думи мої» (усі — 2005), «Тримаймося, сину» (2023), диптих «Гордимося. Сумуємо. Памʼятаємо» (2024).
Літ.: Серпанкове розмаїття Дмитра Власійчука: Художній буклет. В., 2005; Дмитро Власійчук. Витинанка: Альбом. В., 2020; Дмитро Власійчук — майстер витинанки. Хмільник, 2023.
Ф. В. Панчук, І. М. Громова
Додаткові відомості
- Основні твори
- серії — витинанки: «Писанкові витинанки» (1996–97), «Пісні М. Луківа» (1998), «Козаки Мамаї» (2005–09), «Фіранково-різдвяні візії» (2008), «Радість Великодня землю обіймає» (2010); «Шевченкіана» (2014; витинанки, колаж, живопис), «Україна буде» (від 2022; колажі з тканини), «Українська домашня ікона» (графіка), «Куточки рідного міста» (живопис; обидві — 2024); витинанки — «А ми тую Україну підіймемо» (1996), «Половина саду квітне, половина в’яне» (1998), «Смерекова хата» (1999), «Дзвони пам’яті нашої» (2002), «У неділю, на Великдень» (2009), «Отакий то Перебендя» (2011), «Думи мої, думи» (2012), «І буде син, і буде мати» (2013), «Пошли, Боже, літа многі нашій Україні» «Чари купальської ночі» (2014), «Чарівна купальська ніч» (2015), «Боже великий, єдиний, нашу Вкраїну храни» (2016); колажі — «Тополя», «Материнство», «Думи мої» (усі — 2005), «Тримаймося, сину» (2023), диптих «Гордимося. Сумуємо. Пам’ятаємо» (2024).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
