Римарук Ігор Миколайович

Визначення і загальна характеристика

РИМАРУ́К Ігор Миколайович (04. 07. 1958, с. М’якоти Плужнянського, нині Шепетівського р-ну Хмельницької обл. — 03. 10. 2008, Львів) — поет. Член СПУ (1985–96). Ініціатор створення АУП (1996; від 1997 — її віцепрезидент). Національна премія України імені Т. Шевченка (2002; за книгу поезій «Діва Обида»). Премія імені В. Булаєнка (1991). Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка (1979). Працював кореспондентом та завідувачем відділу газети «Вісті з України» (1979–85), редактором відділу поезії видавництва «Молодь» (1985–87), від 1987 — завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро», водночас від 1993 — заступник головного редактора, від 2001 — головний редактор журналу «Сучасність». Дебютував 1978 добірками віршів у газеті «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Жовтень». Рання поезія Р. свідомо витримана в стилістиці густої метафорики, нередукованого поетичного знаку, що надає їй бажаної на той час «апокрифічності». Це аж ніяк не герметизм, а тільки ґрунтоване на засадах світової та вітчизняної культури (і вже тим близьке до неокласичного письма) образне інакомовлення — засіб дистанціювання від дискредитованого поетичного дискурсу радянських часів. Тепер уповні зрозуміло, що в такому алегоричному мереживі, в його рафінованій поетистичності та розкішній словесній майстровитості чаївся і глумливий примруг до того літературного, а ширше — життєвого стилю, простота і ясність якого насправді були безсовісною ідеологічною грою, кон’юнктурою і духовним фальшем. Цим відразу означується морально-філософська та соціальна узмістовненість Римарукових поетичних візій, що зв’язують порвані радянським безчассям вузли драматичного національного буття в його справдешню історичну тяглість. Індивідуально виразна, самобутня й модерна поезія Р. генетично висновується зі стильових традицій українського неокласицизму й візіонеризму (М. Зеров, Є. Плужник), а світоглядово поєднує в собі неоромантичні, екзистенціалістські й катастрофічні, — з відомих причин недовисловлені в горизонті 1930-х рр., — уявлення та концепти. Цій ліриці притаманна особлива поважність вислову, емоційна потуга, прихована інтонаційною стриманістю і рідкісною стилістичною довершеністю висловлювання. У тональній гамі традиційного за формою вірша Р. майже немає місця легкій іронічності чи гуморові — як правило, їх потісняє сарказм, що його вимагає загострене почуття справедливості. Йдеться про виняткову етичну питомість поетичного мислення, що знаходить для свого вираження завершені й багатозначні метафоричні форми та композиції, які й витворюють особистісний ландшафт драматичного за визначенням українського щодення. Його поезія в оригіналах та німецьких перекладах видана книгою «Goldener Regen» (Reichelsheim, 1996). Р. — один із провідних поетів 1980-х рр., упорядник знаменного видання, що, очевидно, найпереконливіше засвідчило ідейно-естетичну осібність цього покоління в українській поезії 20 ст., — «Вісімдесятники: Антологія нової української поезії» (Едмонтон, 1990).

Завантажити статтю