Скорик Лариса Павлівна

Визначення і загальна характеристика

СКО́РИК Лариса Павлівна (04. 10. 1939, м. Любачів, нині Підкарпатського воєводства, Польща) — архітектор, громадсько-політична діячка. Дружина М. Скорика. Кандидат архітектури (1972), професор (1993), член-кореспондент НАМУ (2001). Член НСАУ (1966; у 1991–94 — її віцепрезидент). Народний депутат України (1990–94). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2010). Закінчила Львівський політехнічний інститут (1960). Відтоді працювала у Донецькій філії інституту «Діпромісто»; 1962 — у Львівській філії інституту «Львівтеплоелектропроєкт»; 1962–67 — у Львівській філії інституту «Діпромісто»; від 1972 — у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (Київ): від 1988 — керівник навчально-творчої майстерні, від 1990 — професор кафедри архітектурного проєктування. Водночас від 1992 — керівниця архітектурної майстерні «Л. Скорик» НСАУ. Наукові дослідження: містобудування, реконструкція історичних міст, містобудівна охорона історико-культурної спадщини, історія архітектури, охорона пам’яток, естетика, політологія. Основні проєкти: планування та забудова центральної частини м. Тисмениця (нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл., 1964), реконструкція центральних частин Львова (1970), Хмельницького (1973), Вінниці (1974), Івано-Франківська (1983), житловий масив Сихів у Львові (1971), регенерація історичного центру (1999) та реконструкція Контрактової площі (2004) в Києві; спорткомплекс «Дружба» (нині «Україна») у Львові (1964–68), станція метро «Мінська» у Києві (1980); парк-скансен «Шевченківський Гай» у Львові (1969), скансен «Мамаєва Слобода» у Києві (1992–2006); церкви св. Богородиці у м. Бориспіль (1989–92), св. Ісайї у м. Яготин (1994), св. Миколи у с. Світанок Переяслав-Хмельницького р-ну (1999; нині обидва — Бориспільського р-ну), св. Богородиці у м. Обухів (1996; усі — Київської обл.), рівноапостольного князя Володимира в Житомирі (2002–06), рівноапостольних Кирила і Мефодія у Черкасах (2003), монастирсько-церковний комплекс отців василіян у Києві (2000); меморіальний комплекс «Биківнянські могили» у Києві (2010); реконструкція Національного музею Т. Шевченка в Києві та ремонт будиночка Т. Шевченка (2011–13), реконструкція київського Центрального універмагу (2012–16). Член Центрального проводу НРУ (1989–92), голова Всенародного руху України (1993–96). У ВР України — член Народної ради, фракції Конгресу національно-демократичних сил, голова підкомісії Комісії з питань культури та духовного відродження. Президент Міжнародного товариства «Україна–Ізраїль» (1995), заступник голови Українського товариства охорони пам’яток (1997), голова ради Міжнародної економічної фундації (від 1999).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю