Туган-Барановський Михайло Іванович

ТУГА́Н-БАРАНО́ВСЬКИЙ Михайло Іванович (08(20). 01. 1865, с. Соляниківка Купʼянського пов. Харківської губ., нині зняте з обліку — 21. 01. 1919, ст. Затиш­шя Тираспольського пов. Херсонської губ., нині с-ще Роз­дільнянського р-ну Одеської обл., похований в Одесі) — економіст, історик, громадський діяч. Доктор політичної економії (1898), професор (1913), академік УАН (1918). Закінчив фізико-математичний (1888) та юридичний (1890) факультети Харківського університету. 1895—1917 — приват-доцент (з пере­рвою) Санкт-Петербурзького (згодом Петро­градського) університету. 1901 за соціалістичні по­гляди Т.-Б. було від­сторонено від викла­да­н­ня та вислано до Полтавської губ., де він проводив активну громадську діяльність. 1905 повернувся на посаду викладача у Санкт-Петербурзькому університеті, водночас від 1913 був професором Політехнічного та Комерційного ін­ститутів у Санкт-Петербурзі, Московського народного університету. Головний редактор журналу «Вестник кооперации» (від 1906), збірника «Новые идеи в экономике» (від 1910); член редколегії енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914—16). Після поверне­н­ня 1917 в Україну обі­ймав посаду генерального секретаря фінансів у Генеральному секретаріаті УЦР. 1918 був одним із ініціаторів і фундаторів УАН. З ініціативи Т.-Б. створено Ін­ститут по ви­вчен­ню економічної конʼюнктури та народного господарства, Демо­графічний та Ко­оперативний ін­ститути. Голова Українського наукового товариства економістів, Центрального ко­оперативного українського комітету, редагував журнал «Українська кооперація», де опублікував низку власних наукових статей. Від 1918 — декан правничого факультету Українського державного університету (Київ). У січні 1919 був при­значений радником української дипломатичної місії у Франції. Помер від серцевої хвороби під час по­їздки потягом на Між­народну мирну конференцію в Парижі. Багато праць Т.-Б. витримали по декілька ви­дань, зокрема й зарубіжних. Всесвітнє ви­зна­н­ня здобуло його дослідже­н­ня «Промышлен­ные кризисы в современ­ной Англии, их причины и влияние на народную жизнь» (Санкт-Петербург, 1894), в якому він першим у світі звернув увагу на дис­пропорцію між інвестиціями та заощадже­н­нями, виявив невід­повід­ність у темпах роз­витку виробництва капітальних благ і предметів спожива­н­ня та ви­значив як головну причину економічних циклів колива­н­ня темпів інвестува­н­ня виробництва засобів виробництва. Ці ідеї стали основою формува­н­ня загальнови­знаного методологічного базису для більшості теорій економічних циклів, зокрема теорії ринкової конʼюнктури Дж.-М. Кейнса, теорії «довгих хвиль» М. Кондратьєва та ін. Під­ручник «Основы политической экономии» (Санкт-Петербург, 1909), де узагальнено політико-економічну концепцію вченого, був ви­знаний одним із найкращих на той час у Росії та Україні. Один із найвидатніших теоретиків ко­оперативного руху в Східній Європі. Роз­робив детальну історію та теорію кооперації як одного з гарантів досягне­н­ня соціальної справедливості. Його основні ідеї висвітлено у праці «Социальные основы кооперации» (Москва, 1916). Вагомим внеском ученого в економічну науку стало про­гнозува­н­ня ним у праці «Бумажные деньги и металл» (Петро­град, 1917) багатьох ідей сучасної монетарної економіки, зокрема заміни грошей на золотій основі паперовими і здійсне­н­ня державою антициклічної та антиінфляційної монетарної політики. Президією НАНУ 1992 засновано премію імені Т.-Б. Його імʼя присвоєно Донецькому університету економіки та торгівлі, біля будівлі якого встановлено погру­д­дя вченого.

Завантажити статтю