Кобринь

КО́БРИНЬ (Кобрын) — місто у Брестській області Білорусі, райцентр. Знаходиться на р. Мухавець (права притока Бугу), у місці її з’єднання з Дніпровсько-Бузьким каналом, за 41 км від обл. центру. Пл. 26 км². Насел. 51 166 осіб (2009). Важливий автотранспорт. вузол, через який проходять декілька міжнар. і регіон. автомагістралей; центр туризму нац. значення. Діють підприємства маш.-буд., харч., легкої пром-стей. Уперше згадане в Іпатіїв. літописі під 1287 як місто Волин. князівства (володіння князя Володимира Васильковича). За однією з версій, назва пов’язана з літопис. обрами (аварами). 1315 увійшло до складу Великого князівства Литовського. Було власністю великого князя Ольґерда, його сина Федора та внука Романа (родоначальник династії князів Кобринських). 1404–1519 — центр уділ. Кобрин. князівства, 1520–66 — Кобрин. пов. Підляс. воєводства. 1589–1766 мало Маґдебур. право. Київ. уніат. митрополит Йосиф (Рутський) 1626 провів у К. церк. собор. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького у жовтні 1648 місц. селяни підняли повстання, жорстоко придушене військом Великого князівства Литовського під командуванням Р. Мирського. 1655 і 1706 місто захоплювали та грабували швед. війська. 1794 у р-ні К. рос. війська під командуванням фельдмаршала О. Суворова розгромили загони повстанців Т. Косцюшки, за що імператор. указом йому надано у володіння приміську садибу Кобрин. ключа (жив тут 1797 і 1800). Від 1795 (після 3-го поділу Речі Посполитої) — у складі Рос. імперії, від 1801 — повіт. місто. 1812 побл. К. рос. війська завдали поразки загонові наполеонів. армії (в ході бою згоріло 548 будинків із 630-ти). 1846 через місто прокладено трасу Москва–Варшава, 1882 — Поліс. залізницю, що активізувало розвиток торгівлі та зумовило значне збільшення кількості євр. населення. За переписом 1897, у К. мешкало бл. 10 тис. осіб, серед яких українською мовою говорило 1622 особи, рос. — 1303, євреями себе визнало 6687 осіб. 1921–39 — центр Кобрин. пов. Поліс. воєводства Польщі. У цей час К. став осередком укр. руху, зокрема тут організовано окружні комітети «Сельсоюзу», «Сельробу», окруж. кооператив «Селянська самопоміч», читальню товариства «Просвіта». Від 1939 — у складі Білорусі: райцентр (від 1940), місто обл. підпорядкування (від 1963). Від червня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією, входило до райхскомісаріату «Україна». Створ. відділ Укр. допомогового комітету на чолі з Й. Сацевичем. Більшість євреїв К. і навколиш. сіл нацисти звезли у ґетто й у ході двох акцій 1942 і 1943 знищили. Відразу ж після звільнення розпочато відбудову міста, у травні 1945 відкрито судноплавство на оновленому Дніпровсько-Бузькому каналі. Від 1991 у К. діяло відділ. Укр. громад.-культур. об’єдн. Брест. обл., частина чл. якого на чолі з Вірою та Володимиром Мурашкевичами увійшли до кобрин. товариства «Просвіта», а після ліквідації останньої — до укр. асоц. «Ватра» і «Берегиня». Пам’ятки архітектури: Петропавлів. церква (1465), Микіл. церква (1750), парк ім. Суворова (1768), Спаський монастир (2-а пол. 18 ст.), Успен. костел (1843), собор Олександра Невського (1864–68). У с. Великі Лепеси (нині у складі К.) народився поет Д. Фальківський, у с. Гуцьки побл. К. — укр. поет у Польщі О. Лапський.

В. М. Лебедєва