КО́БРИНЬ (Кобрын) — місто у Брестській області Білорусі, райцентр. Знаходиться на р. Мухавець (права притока Бугу), у місці її зʼ­єд­на­н­ня з Дні­провсько-Бузьким ка­налом, за 41 км від обласного центру. Площа 26 км2. Населе­н­ня 51 166 осіб (2009). Важливий автотранс­порт­ний вузол, через який проходять декілька між­народних і регіональних автомагістралей; центр туризму національного значе­н­ня. Діють під­приємства машинобудівної, харчової, легкої промисловостей. Уперше зга­дане в Іпатіївському літописі під 1287 як місто Волинського князівства (володі­н­ня князя Володимира Васильковича). За однією з версій, назва повʼязана з літописними обрами (аварами). 1315 уві­йшло до складу Великого князівства Литовського. Було власністю великого князя Ольґерда, його сина Федора та внука Романа (родоначальник династії князів Кобринських). 1404–1519 — центр удільного Кобринського князівства, 1520–66 — Кобринського повіту Під­ляського воєводства. 1589–1766 мало Маґдебурзьке право. Київський уніатський митрополит Йосиф (Рутський) 1626 провів у К. церковний собор. Під час Визвободної війни під проводом Б. Хмельницького у жовтні 1648 місцеві селяни під­няли пов­ста­н­ня, жорстоко придушене військом Великого князівства Литовського під командува­н­ням Р. Мирського. 1655 і 1706 місто захоплювали та грабували шведські війська. 1794 у ра­йоні К. російські війська під командува­н­ням фельдмаршала О. Суворова роз­громили загони пов­станців Т. Косцюшки, за що імператорським указом йому на­дано у володі­н­ня приміську садибу Кобринського ключа (жив тут 1797 і 1800). Від 1795 (після 3-го поділу Речі Посполитої) — у складі Російської імперії, від 1801 — повіт­тове місто. 1812 по­близу К. російські війська за­вдали поразки загонові наполеонівської армії (в ході бою згоріло 548 будинків із 630-ти). 1846 через місто прокладено трасу Москва–Варшава, 1882 — Поліську залізницю, що активізувало роз­виток торгівлі та зумовило значне збільше­н­ня кількості єврейського населе­н­ня. За пере­писом 1897, у К. мешкало близько 10 тис. осіб, серед яких українською мовою говорило 1622 особи, російською — 1303, євреями себе ви­знало 6687 осіб. 1921–39 — центр Кобринського повіту Поліського воєводства Польщі. У цей час К. став осередком українського руху, зокрема тут організовано окружні комітети «Сельсоюзу», «Сельробу», окружний ко­оператив «Селянська самопоміч», читальню товариства «Просвіта». Від 1939 — у складі Білорусі: райцентр (від 1940), місто обласного під­порядкува­н­ня (від 1963). Від червня 1941 до липня 1944 — під німецько-фашистською окупацією, входило до райхскомісаріату «Україна». Створено від­діл Українського допомогового комітету на чолі з Й. Сацевичем. Більшість євреїв К. і навколишніх сіл нацисти звезли у ґетто й у ході двох акцій 1942 і 1943 знищили. Від­разу ж після звільне­н­ня роз­почато від­будову міста, у травні 1945 від­крито судноплавство на оновленому Дні­провсько-Бузькому ка­налі. Від 1991 у К. діяло від­діле­н­ня Українського громадсько-культурного обʼ­єд­на­н­ня Брестської області, частина членів якого на чолі з Вірою та Володимиром Мурашкевичами уві­йшли до кобринського товариства «Просвіта», а після ліквідації остан­ньої — до української асоціації «Ватра» і «Берегиня». Памʼятки архітектури: Петропавлівська церква (1465), Микільська церква (1750), парк імені Суворова (1768), Спаський монастир (друга половина 18 ст.), Успенський костел (1843), собор Олександра Невського (1864–68). У с. Великі Лепеси (нині у складі К.) народився поет Д. Фальківський, у с. Гуцьки по­близу К. — український поет у Польщі О. Лапський.