Пипін Олександр Миколайович

Визначення і загальна характеристика

ПИ́ПІН Олександр Миколайович (Пыпин Александр Николаевич; 25. 03(06. 04). 1833, м. Саратов, Росія — 26. 11(09. 12). 1904, Санкт-Петербург) — російський історик, літературознавець, публіцист, етнограф, археограф. Професор (1860), академік Санкт-Петербурзької АН (1898). Дійсний член НТШ (1903). Закінчив Саратовську гімназію (1849), Санкт-Петербурзький університет (1853), де й працював. 1857 захистив магістерську дисертацію «Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских». 1858–59 перебував у науковому відрядженні в Австрії, Великій Британії, Нідерландах, Італії, Франції, Німеччині. Член Археографічної комісії при Санкт-Петербурзькій АН (1860–66). У листопаді 1861 із групою ліберальних професорів вийшов у відставку із Санкт-Петербурзького університету, оскільки не погоджувався із новими університетськими правилами. Завдяки монографії «История славянских литератур» (Санкт-Петербург, 1879, т. 1; 1881, т. 2), підготовленій разом із В. Спасовичем (перекладена німецькою, французькою, чеською та ін. мовами), отримав міжнародне визнання. Співробітник російських часописів «Отечественные записки», «Современник», «Вестник Европы». Визначний представник російської культурно-історичної школи, з позицій якої критикував слов’янофільство та панславізм. Належав до противників поглинання однієї національності іншою, зокрема обстоював ідеал розвитку загальнолюдської культури, але зі збереженням національної своєрідності. У межах критики урядової політики у галузі освіти та культури запровадив у науковий обіг термін «офіційна народність», що здобув значну популярність у науковій літературі й публіцистиці кінця 19 — початку 20 ст. Брав участь у дискусіях щодо «києво-руської спадщини», відомих як «боротьба за руське первородство». Автор багатьох праць з історії слов’янських і європейських літератур, суспільно-політичної думки та соціально-політичних рухів, історії масонства, етнографії, а також численних перекладів із багатьох європейських мов. Помітне місце у творчості П. посідала українська проблематика. Він є автором низки студій з української етнографії, історії українофільства, української літератури, польсько-українських літературних зв’язків, а також великих рецензійних статей, присвячених працям В. Антоновича, М. Грушевського, Б. Грінченка, М. Костомарова, П. Куліша, О. Огоновського та ін. Підтримував дружні взаємини з багатьма відомими українськими діячами, особливо з М. Костомаровим.

Завантажити статтю