ПАПЕ́ Фридерик (Papéе Fryderyk; 04. 06. 1856, м. Золочів, нині Львівcької обл. — 20. 10. 1940, м. Краків, Польща) — польський історик, бібліотекар. Доктор філософії (1878), професор (1920), дійсний член Польської АН у Кракові (1920). Закінчив 3-ю гімназію у Львові (1873). На­вчався у Львівському (1875) і Ві­денському (1875–78) університетах, Ін­ституті ав­стрійських історичних досліджень (Ві­день, 1877–79). Від 1880 працював у Бібліотеці імені Ос­солінських у Львові; від 1883 — у бібліотеці Львівського університету: 1895–1904 — за­ступник директора. Під керівництвом директора О. Семковича здійснив роботу зі зміни шифрів у звʼязку з впровадже­н­ням нової системи обліку numerus currens,створював новий інвентар, редагував картковий каталог,входив до комітету, що роз­глядав проєкти нового приміще­н­ня бібліотеки, брав участь в організації пере­несе­н­ня туди фондів та їхньому упорядкуван­ню. Спів­засновник Історичного товариства у Львові (1886), головний редактор часопису «Kwartalnik Historyczny» (1904–05). У 1905–26 — директор Яґел­лонської бібліотеки у Кракові (за­проваджував нові методики за зразком бібліотеки Львівського університету); водночас 1921–27 — професор Яґел­лонського університету; 1920 і 1929–30 — за­ступник директора Бібліотеки Чарторийських; 1927–33 — ін­спектор бібліотеки Польської АН. Наукові дослідже­н­ня: епоха Казимира Яґел­лончика, історіо­графія, архівістика, палео­графія, крає­знавство, зокрема історія Львова. Серед праць — «Historia miasta Lwowa w zarysie» (Lwów, 1894; 1924), «Dzieje unii kościelnej na Rusi» (1896), «Polska i Litwa na przełomie wieków średnich» (т. 1. Kraków, 1903).