СА́МБУР Григорій Микитович (01(14). 10. 1903, с. Хрещате Козелецького пов. Чернігівської губ., нині Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 30. 11. 1965, Київ) — ґрунто­знавець. Доктор сільськогосподарських наук (1964). Премія імені В. Докучаєва АН СРСР (1951). Закінчив Чернігівський сільськогосподарський ін­ститут (1926). Від­тоді працював у Березнянській сільськогосподарській професійній школі (нині Чернігівський р-н Чернігівської обл.); від 1930 — в Українському НДІ землеробства (смт Чабани Києво-Святошинського р-ну, нині с-ще Фастівського р-ну Київської обл.): 1943–65 — завідувач від­ділу агро­ґрунто­знавства. Наукові дослідже­н­ня присвячені ви­вчен­ню ґрунтів України, пошуку й роз­роблен­ню способів під­вище­н­ня їхньої родючості. Об­ґрунтував ра­йонува­н­ня солонцевих ґрунтів, дослідив результати хімічної та біо­логічної меліорацій і способів обробітку ґрунтів у чорноземній і каштановій зонах України. Теоретично об­ґрунтував необхідність і показав результативність гі­псува­н­ня в комплексі з біо­логічною меліорацією і плантажною оранкою галоген­них ґрунтів різних типів засоле­н­ня. Наукові праці С. із меліоративної характеристики зрошуваних ґрунтів пів­дня України були покладені в основу проєктува­н­ня перших великих обʼєктів іригації в Україні. Брав активну участь у роз­роблен­ні та вирішен­ні про­блеми створе­н­ня земельного кадастру, методики бонітува­н­ня ґрунтів.