Фенцик Степан Андрійович

ФЕ́НЦИК Степан Андрі­йович (13. 10. 1892, с. Великі Лучки, нині Мукачівського р-ну Закарпатської обл. — 30. 03. 1946, Ужгород) — громадсько-політичний і культурний діяч. Закінчив Ужгородську гімназію (1910), Будапештську духовну семінарію (1914), Ві­денську музичну академію (1915), філософський факультет Ві­денського університету (1918). У 1918 рукопокладений на священ­ника (1934 по­збавлений сану, 1939 поновлений). Працював в Ужгородській учительській семінарії, керував хором «Гармонія» та Ужгородським аматорським симфонічним орке­стром. Був одним із ініціаторів утворе­н­ня 1920 товариства «Просвіта». 1923 заснував і очолив «Рус­ское культурно-просветительское общество имени А. Духновича». Ви­ступив спів­організатором «Союзу руського скаута» (1930). Видавав г. «Карпато-рус­ский голос» (1932—34), «Наш путь» (1935—38), «Молода Русь» (1938). Серед публікацій — «Наш национальный гимн» (1926), «Чехословакия и карпаторос­сы» (1929), «Дело о покушении на Е. М. Сабова», «Карпаторос­сы и рос­сияне: к истории культурно-национальных взаимоотношений» (обидві — 1930), «Читанка для народа» (1933), «Интерпе­л­ляции» (1936). Був редактором «Рус­ского народного календаря» (1928—34). Від 1930-х рр. брав активну участь у політичній діяльності, разом із А. Бродієм фактично очолив русофільський напрям. 1935 заснував Руську національно-автономну партію, що дотримувалася русофільської та від­верто проугорської орієнтації, обраний від неї депутатом чехо-словацького парламенту (1936—38). Подав до парламенту близько 20-ти запитів, роз­робив проєкт Кон­ституції Під­карпатської Русі. 8 жовтня 1938 уві­йшов до складу Національної ради Під­карпатської Русі, що вимагала від чехо-словацького уряду прийня­т­тя «Закону про Під­карпатську Русь»; 11 жовтня того ж року при­значений державним секретарем в уряді А. Бродія. Після арешту премʼєр-міністра спочатку пере­ховувався у консульстві Польщі, потім втік до Угорщини. У вересні—жовтні 1938 таємно створював загони угорських терористів, які здійснювали по­стійні напади на населені пункти Закарпа­т­тя. Одночасно працював на угорську, польську, німецьку роз­відки. З окупацією Карпатської України угорськими військами при­значений депутатом верх­ньої палати парламенту Угорщини. Рішуче ви­ступив проти свого колишнього соратника по партії А. Бродія, який вимагав широких автономних прав. 31 березня 1939 за­пропонував угорському уряду власний план автономії під на­звою «Створе­н­ня Карпаторуського воєводства», згідно з яким Закарпа­т­тя пере­творювалося у звичайну провінцію Угорщини. У березні 1945 заарештований у Будапешті радянською контр­розвідкою і етапований в Ужгород, засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1992.

Завантажити статтю