Степаненко Іван Никифорович

СТЕПАНЕ́НКО Іван Никифорович (13. 04. 1920, с. Нехайки Золотоніського пов. Полтавської губ., нині Золотоніського р-ну Черкаської обл. — 31. 05. 2007, Черкаси) — військовик. Генерал-лейтенант (1999). Двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Орден Б. Хмельницького 3-го (1995) та 2-го (1999) ступенів. В 11-річному віці залишився сиротою, виховувала рідна сестра. Закінчив Дні­продзержинський аероклуб (нині м. Камʼянське Дні­пропетровської обл., 1940), Качинську військову авіаційну школу по­близу Севастополя (1941), Військові академії імені М. Фрунзе (1949) та Ген­штабу (1957). В армії від 1940, на фронті від 1941. За роки війни здійснив 414 бо­йових вильотів, у 118-ти повітряних боях збив особисто 32 і в складі групи 9 ворожих літаків. Брав участь в оборон­них боях на Пів­дні України, у Воронезько-Ворошилов­градській, Ростовській та ін. операціях, Сталін­градській битві, повітряних боях на Кубані. Після війни продовжив службу в армії, зокрема 1968—76 — за­ступник командувача 14-ї повітряної армії Прикарпатського військового округу (Львів). Від 1976 — генерал-майор авіації у запасі. Жив у Львові, від 1982 — в Черкасах. Автор книги-спогадів «Полумʼяне небо» (К., 1976), присвяченої льотчикам-винищувачам.