Чичканов Петро Миколайович

ЧИЧКА́НОВ Петро Микола­йович (07. 07. 1922, с. Яманове, Чувашія, РФ — 12. 01. 2008, Київ) — прозаїк, публіцист, пере­кладач, графік. Член СП (1969) та СЖ (1958) СРСР. Заслужений художник Чувашії (1969). Премія імені Мішші Сеспеля (2002). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. На­вчався в Чуваському художньому училищі (м. Чебоксари, 1937—41), закінчив Ленін­градське артилерійське технічне училище (нині Санкт-Петербург, 1942). Працював кореспондентом канаської ра­йон­ної газети (Чувашія, 1938) і коректором у Чебоксарській друкарні (1939). Був кореспондентом, художником газети «Сталинская гвардия» 1-ї гвардійської танкової армії (1945), до 1950 — у багатотиражці Київського військового округу. 1950—83 — художник, головний художник журналу «Україна» (Київ). Дослідник творчості Мішші Сеспеля. Писав чуваською, українською, російською мовами. Пере­клав поезії «Огні горять, музика грає…» (1939), «Тече вода в синє море», «Тяжко-важко в світі жити», «Ой маю, маю оченята» (усі — 1954) для ви­дань збірок «Кобзар» Т. Шевченка чуваською мовою; казку «Дударик» П. Тичини й видав у власному оформлен­ні (1960). Пере­кладав також твори І. Котляревського, Марка Вовчка, П. Панча, П. Воронька, В. Кучера, О. Полторацького, Л. Пономаренко, Я. Шпорти. Т. Шевченкові присвятив оповіда­н­ня «Тарас» про його пере­бува­н­ня 1857 в Чебоксарах (зб. «Оповіда­н­ня чуваських письмен­ників», К., 1964), роз­діл свого роману «Кǎвар чĕре» («Вогняне серце», 1965). Автор романів-хронік «Ҫĕнĕ кун ачи» («Син Нового Дня», кн. 1—2, 1989), «Сенкер Десна» («Голуба Десна», кн. 3—4, 1992; усі — Чебоксари), книги оповідань «Маленький камеріре» (К., 1983; усі ви­да­н­ня у власному оформлен­ні), низки статей в ЕСУ.