Подюк Іван Михайлович

ПОДЮ́К Іван Михайлович (31. 05. 1896, с. Кобаки, нині Косівського р-ну Івано-Франківської обл. — 28. 12. 1979, м. Сіракузи, шт. Нью-Йорк, США) — військовий і громадсько-культурний діяч, лікар, публіцист, письмен­ник, меценат. Батько Г. Подюк-Клюфас, дід У. Клюфас-Бартошик. 1914 закінчив Вижницьку гімназію (нині Чернівецька обл.). Того ж року став добровольцем легіону УСС, воював у сотні І. Кос­сака. Учасник битви за г. Маківка (1915). 2 листопада 1915 під час боїв за с. Семиківці (нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл.) отримав поране­н­ня. Того ж місяця потрапив у російський полон, звідки визволився всередині 1916. Брав участь у боях за г. Лисоня. Від листопада 1918 — доброволець УГА. Від січня до травня 1919 проходив на­вча­н­ня в старшинській школі УГА в м. Коломия (нині Івано-Франківської обл.), де отримав чин хорунжого УГА. Згодом був під­вищений до зва­н­ня четаря за участь у боях проти більшовиків та денікінців на Над­дні­прянщині. 30—31 серпня 1919 при­значений комен­дантом Ланцюгового мосту в Києві. Тут його 1-а чета 2-ї сотні 2-ї Коломийської бригади 3-го корпусу УГА повин­на була стримувати денікінців та більшовиків. Восени 1919 хворів на тиф. Весною 1920 служив у ЧУГА. Після пере­ходу її 2-х бригад на бік Армії УНР та польських військ у квітні 1920 пере­бував у полоні впродовж року в польському концтаборі в м. Тухоля. 1921 повернувся до рідного села, згодом емігрував до м. Ґрац (Австрія), де здобував лікарську спеціальність. Під­твердив диплом у Польщі. 1926—28 мав лікарську практику у Львові, також мешкав у с. Белелуя, 1929—44 — у м. Снятин (обидва — нині Коломийського р-ну). Був близьким другом та особистим лікарем В. Стефаника та Марка Черемшини. У 1930-х рр. — лідер Фронту національної єд­ності в Снятинському пов. Як лікар часто вдавався до меценатства, зокрема допомагав ліками, без­коштовно лікував жителів Снятина та довколишніх сіл. Був активним дописувачем ви­дань «Діло», «Нова зоря» та «Батьківщина», автором новел і мемуарів, опублікованих у літературному альманасі «Слово». З приходом радянської влади восени 1939 заарештований органами НКВС за сфабрикованим доносом. Звільнений за браком доказів. Влітку 1941 виконував обовʼязки голови Снятинської повітової ради. Не­вдовзі заарештований гестапо й етапований у Станіслав (нині Івано-Франківськ). Звільнений за сприя­н­ня його колишнього пацієнта офіцера гестапо О. Рікріха. 1944 емігрував з родиною, спершу проживав на Закарпат­ті та в Словач­чині, згодом в Австрії. 1945—48 пере­бував у таборах для пере­міщених осіб у Німеч­чині. Від 1948 — у США. 1952 нострифікував лікарський диплом в м. Олбані (шт. Нью-Йорк) та від­крив приватну лікарську практику в Сіракузах. Член і голова від­ділів Українського лікарського товариства Пів­нічної Америки та Українського кон­гресового комітету Америки в Сіракузах. Брав участь у діяльності Обʼ­єд­на­н­ня бувших вояків українців в Америці. Державним Центром УНР в екзилі нагороджений воєн­ним хрестом УНР (1964) та бо­йовим хрестом УСС (1965). Був дописувачем газет «Свобода» (США) та «Вільне слово» (Канада), журналів «Вісті Комбатанта», «Снятин». Частина його творчої та мемуарної спадщини про життя в Снятині й на еміграції залишилася неопублікованою.