ХРУЩО́В Павло Дмитрович (28. 02. 1849, Санкт-Петербург, за ін. даними — с. Карасівка Харківського пов. Харківської губ., нині Богодухівського р-ну Харківської обл. — 20. 04. 1909, Харків) — фізико-хімік. Брат К. Хрущова. Доктор хімії (1890, без захисту дисертації). На­вчався у Санкт-Петербурзькому університеті (1862–63), пере­вівся у Дерптський університет (нині м. Тарту, Естонія), де прослухав повний курс, однак не став складати випускні іспити та ви­їхав до Німеч­чини. Там від 1872 працював у наукових лабораторіях А. Кольбе в Ляйпцизі, А. Кекуле в Бонні і К. Лібермана в Берліні. Після поверне­н­ня із-за кордону створив у власному маєтку в Карасівці фізико-хімічну лабораторію, де проводив досліди у галузі хімічної термодинаміки, теорії роз­чинів та електрохімії. Під час російсько-турецької війни 1877–78 був уповноваженим Червоного Хреста, організовував пере­везе­н­ня поранених із фронту до шпиталів. Після війни кілька разів був у Європі, зокрема Франції, у паризькій лабораторії ви­вчав фізичну хімію разом із М. Бертло, у Сорбон­ні працював у науковій лабораторії Ґ. Ліпмана. Від 1889 (з пере­рвами) викладав у Харківському університеті. Одним із перших викори­став рівня­н­ня Ґіб­бса для ви­вче­н­ня різних хімічних рівноваг. Разом із О. Ситниковим провів точні кріо­скопічні вимірюва­н­ня за допомогою власного методу вимірюва­н­ня температур роз­чинів електричним термометром. 1887 пові­домив про від­кри­т­тя нового рідкоземельного елемента, на­званого русієм. Захоплювався про­блемою мисле­н­ня й методологією науки. Х. від­творив «логічне піаніно» — машину, вина­йдену 1870 британським математиком В.-С. Джевансом, що використовувалася як на­вчальний прилад для викла­да­н­ня курсу логіки (1909 його вдова пере­дала машину Харківському університету). 1903 Московський університет за­пропонував Х. організувати при фізичному ін­ституті електрохімічну лабораторію, проте через тяжку хворобу науковця намір не був реалізованим.