Сєвєрний Андрій Борисович

СЄ́ВЄРНИЙ Андрій Борисович (28. 04(11. 05). 1913, м. Тула, Росія — 03. 04. 1987, Сімферополь, похований у Москві) — астрофізик. Доктор фізико-математичних наук (1944), професор (1945), академік АН СРСР (1968). Герой Соціалістичної Праці (1973). Сталінська премія (1952), Державна премія СРСР (1984). Державні нагороди СРСР. Закінчив Московський університет (1935). Працював 1938—46 у Державному астрономічному ін­ституті (Москва); від 1946 — у Кримській астрофізичній обсерваторії (с-ще На­учний Бахчисарайського р-ну, нині АР Крим): 1952—87 — директор. Віце­президент Між­народного астрономічного союзу (1964—70). Наукові дослідже­н­ня присвячені про­блемам фізики Сонця, внутрішньої будови зір, магнітних полів зір і Сонця. Під його керівництвом у СРСР створено інструментальну базу для дослідже­н­ня Сонця. 1954 за його проєктом побудовано один із найбільших у світі баштовий сонячний теле­скоп, роз­роблено та введено у дію сонячний магніто­граф. Керував роз­робле­н­ням про­грам позаатмо­сферних астрофізичних досліджень, конструюва­н­ням та виготовле­н­ням астрофізичних інструментів для спо­стережень з супутників (серії КОСМОС, ПРО­ГНОЗ), космічних апаратів та станцій (АСТРОН). Ви­вчав енергетику сонячних спалахів, структуру магнітних полів плям і активних ділянок, «пере­полюсовки» загального квазідипольного магнітного поля Сонця, його тонкої структури і еволюції, магнітної асиметрії Сонця. Отримав ґрунтовні результати щодо геліосейсмології та висновки про внутрішню будову Сонця. На його честь на­звано малу планету № 1737.