Шубенко-Шубін Леонід Олександрович

ШУБЕ́НКО-ШУ́БІН Леонід Олександрович (25. 07(07. 08). 1907, м. Карс, Росія, нині Туреч­чина — 28. 07. 1994, Харків) — фахівець у галузі енергетики та енергетичного парогазотурбобудува­н­ня. Батько О. Шубенка. Доктор технічних наук (1961), академік НАНУ (1967). Герой Соціалістичної Праці (1962). Сталінська премія (1947), премія імені Г. Проскури АН УРСР (1982). Державні нагороди СРСР. Закінчив Ленін­градський університет (нині Санкт-Петербург, 1930), Всесоюзний котлотурбін­ний ін­ститут (Ленін­град, 1931). Працював на виробництві, викладав в Ін­ституті інженерів шляхів сполуче­н­ня (1931—35) та Політехнічному ін­ституті (1934—41) в Ленін­граді. Створив серію турбін потужністю 2500—12 000 кВт, зокрема оригінальної кон­струкцій турбозубчастого агрегату (1931—41). Під час 2-ї світової війни керував особливою групою танкового КБ у Челябінську (РФ). 1944—50 — директор Центрального науково-дослідного котлотурбін­ного ін­ституту (Ленін­град); 1950—67 — головний кон­структор Харківського турбін­ного заводу, де під його керівництвом роз­роблено й виготовлено парові та газові турбіни, що висунули вітчизняне турбобудува­н­ня на пере­дові позиції світового енергомашинобудува­н­ня; водночас від 1957 — завідувач від­ділу робочих процесів теплових двигунів Лабораторії гідравлічних машин (згодом — Харківська філія Ін­ституту механіки АН УРСР); від 1968 — в Ін­ституті про­блем машинобудува­н­ня НАНУ (Харків): 1972—91 — завідувач від­ділу оптимізації процесів та кон­струкцій турбомашин, від 1991 — радник при дирекції. Очолював роботи з докорін­ного удосконале­н­ня процесів проєктува­н­ня, дослідже­н­ня й екс­плуатації потужних енергетичних турбоагрегатів шляхом широкого викори­ста­н­ня досягнень математики та обчислювальної техніки, створе­н­ня систем автоматизованого проєктува­н­ня оптимальних кон­струкцій основних вузлів.