Соловйов Станіслав Миколайович

СОЛОВ­ЙО́В Станіслав Микола­йович (30. 06. 1928, м. Новосибірськ, РФ — 25. 05. 2018, Миколаїв) — фахівець у галузі машинобудува­н­ня, письмен­ник. Кандидат технічних наук (1967), професор (1980). Державні нагороди СРСР. Закінчив Одеський ін­ститут інженерів морського флоту (1952), на­вчався на факультеті журналістики Київського університету імені Т. Шевченка (1953–54). Працював 1952–55 на Чорноморському суднобудівному заводі (Миколаїв); 1955–58 — 2-й секретар Миколаївського обкому комсомолу, куратор будівництва шахти «Миколаївська-Комсомольська» (Сталіно, нині Донецьк); 1958–60 — у Миколаївській філії Центрального НДІ транс­порт­ного будівництва; від 1960 — у Національному кораблебудівному університеті (Миколаїв): 1968–2009 — завідувач кафедри технології суднового машинобудува­н­ня, водночас від 1973 — засновник і керівник галузевої науково-дослідної лабораторії надійності суднових машин, від 1991 — засновник і керівник про­блемної науково-дослідної лабораторії компʼютеризації на­вча­н­ня, 1969–88 — проректор з наукової роботи. Засновник наукового напряму та наукової школи — триботехнологія машинобудува­н­ня. Роз­робив принципи триботехнології та методи під­вище­н­ня надійності механічних систем. Зробив значний внесок у роз­виток наукової бази Національного кораблебудівного університету. Голова (1973–2003), почесний голова (від 2003) Миколаївської обласної організації товариства «Зна­н­ня». Автор значної кількості публіцистичних і науково-популярних книг, літературних творів (романи, есе, фантастика, поезія), зокрема «Один... и все человечество» (2001), «Витівки Дмитрика Цибулька» (2004), «Кострами вознесен­ные» (2005), «Мысли. Недомыслия. Легкомыслия. Максимы» (2006), «Гигиена пробуждения» (2008), «Чему было быть...» (трилогія; 2004, 2016, 2017), «Два адмирала» (2010), «Чары ума и красоты» (2011), «Сережка с Мясоедовской» (2018; усі — Миколаїв). За­ймався художньою фото­графією.