Козаков Михайло Еммануїлович

КОЗАКО́В Михайло Еммануїлович (Козаков Михаил Эммануилович; 11(23). 08. 1897, ст. Ромодан, нині смт Миргород. р-ну Полтав. обл. — 16. 12. 1954, Москва) — прозаїк, драматург. Закін. Лубен. гімназію (нині Полтав. обл., 1916), навч. на мед. та юрид. ф-тах Університету св. Володимира у Києві (1916–17). Признач. 1919 комісаром праці виконкому Ради робітн. депутатів м. Лубни, водночас працював у місц. г. «Известия», кор. агентства РОСТА. Під час наступу А. Денікіна евакуйов. до м. Казань (нині Татарстан, РФ). Від 1921 — у Петрограді (нині С.-Петербург), де закін. юрид. факультет Університету (1922). Писав російською мовою. Дебютував оповіданням «Санька» у ж. «Юный пролетарий» (1923). У 1920-і рр. перебував у складі групи «Содружество». У 1930-х рр. — гол. ред. ж. «Литературный современник», співред. г. «Литературный Ленинград». Стиль К. вирізняється метафор. метамовою, за що його неодноразово звинувачували у формалізмі. За сценарієм К. знято фільм «Блискуча кар’єра» (1933, реж. В. Браун, студія «Союзкіно» в Ленінграді, нині С.-Петербург). Написав п’єси «Когда я один» (1934; заборонена 1940 Постановою ЦК РКП(б) як ідеологічно шкідлива), «Чекисты» (1939, поставлено у Ленінгр. театрі драми ім. О. Пушкіна), «Дарья» (1942), «Жаворонок поет» (1943), у співавт. з А. Марієнгофом 1945 — «Остров великих надежд» (поставлено 1951 реж. Г. Товстоноговим у Ленінгр. театрі ім. Ленін. комсомолу), «Золотой обруч» (реж. С. Майоров, Моск. драм. театр) і «Преступление на улице Марата» (Ленінгр. театр ім. В. Коміссаржевської; обидві поставлено 1946), «Неистовый Виссарион» (1948). Автор романів «Девять точек» (Ленинград, 1929–39, ч. 1–4; 2-а ред. — «Крушение империи», Москва, 1956, ч. 1–4; українською мовою — К., 1965, перекл. Д. Прикордонного), «Жители этого города» (Москва, 1955).

Рекомендована література

1. Виноградов И. Углубление темы: о творчестве М. Козакова. Ленинград, 1934.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю