КУ́ЗИЧ-БЕРЕЗО́ВСЬКИЙ Іван Михайлович (22. 06. 1903, с. Нижній Березів Печеніжин. пов., нині Косів. р-ну Івано-Фр. обл. — 07. 01. 1985, м. Детройт, шт. Мічиґан, США) — громадський і культурно-освітній діяч. Навч. у Коломий. гімназії (нині Іва­но-Фр. обл.), екс­терном склав іспити за Сокал. вчител. семіна­рію (нині Львів. обл.). 1924 мобілізов. до польс. армії, закін. військ. школу під­хорунжих. Один із ініціаторів від­новле­н­ня «Просвіти», засн. товариства «Рідна школа» у своєму селі, чл. «Просвіти» й УНДО. 1939–44 вчителював, 1944 ви­їхав до Німеч­чини, згодом — до США. Брав активну участь у культ.-осв. діяльності укр. еміграції, був меценатом (матеріально під­тримував кардинала Йосифа Сліпого). Автор низки праць з історії словʼян, про­блем укр. державотворе­н­ня, зокрема місця в ньому жінок, крає­знавства Прикарпа­т­тя, серед яких — «Березівське боярство на тлі іс­торії України» (Детройт, 1962), «Жінка і Держава» (Вор­рен, 1970), «Оріяна, Кімерія — ПраУкраїна» (Детройт, 1981, кн. 1–2), «Анна Ярославна — королева і регентка Франції» // «Монархія і Україна», 1991, № 2.