Дружківський машинобудівний завод

Визначення і загальна характеристика

«ДРУЖКІ́ВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИ́Й ЗАВО́Д» — під­приємство вугільного машинобудува­н­ня, що спеціалізується на виробництві гірничого устаткува­н­ня. Роз­таш. у м. Дружківка Донец. обл. Історія «Д. м. з.» роз­починається 1893 зі створе­н­ням франц. акц. «Донец. товариством залізороб. й сталеливар. виробництва» чавуноплавил., залізороб. й сталеливар. заводу. 1894 задуто першу домну, на­ступ. року завод виготовив понад 2 млн пудів чавуну. 1897 введено в дію мартенів. піч, метало­прокат. і дротовий стани. Осн. продукцією заводу були рельси. 1895 на ньому працювало 1419, 1904 — 2908 осіб. Весною 1898 бельг. промисловці створили акц. «Торец. сталеливарне та мех. анонімне товариство», яке побудувало на тер. колишнього цукр. заводу графа Борисова Торец. сталеливар. і мех. завод. На ньому виготовляли обладна­н­ня для залізниць: стрілочні пере­води, пружини, ресори. Після більшов. пере­вороту в жовтні 1917 заводи в Дружківці були зупинені та по­ступово роз­грабовані. 1920 на базі заводів Донец. і Торец. т-в утворено Торец. сталеливар. і мех. завод ім. К. Ворошилова. Від 1938 — Держ. союз. торец. маш.-буд. завод, від 1964 — сучасна назва. 1968–96 — ім. 50-річчя Рад. України. Спочатку завод виготовляв не­складну продукцію для вугіл. промисловості Донбасу та транс­порту. 1930 на ньому були обʼ­єд­нані мех. та ресор., введений в екс­плуатацію чавуноливар., від­будований модел. цехи. Встановлено фрезерувал., стругал., токарні вер­стати вітчизн. виробництва. Від 1938 під­приємство спеціалізувалося виключно на виробництві гірн. обладна­н­ня та почало виготовле­н­ня нових склад. машин під­зем. транс­порту — електровозів різних моделей. 1941 частину обладна­н­ня еваку­йовано у м. Олександрівськ (Перм. обл., РФ), 1943 завод практично від­будовано. У післявоєн­ні роки «Д. м. з.» значно роз­ширили, на ньому збудували понад 20 цехів. Завдяки спів­робітництву з Макіїв. НДІ з без­пеки робіт у гірн. промисловості (Донец. обл.), Ін­ститутом електрозварюва­н­ня АН УРСР (Київ), Донец. індустр. ін­ститутом (нині тех. університет) у виробництво впроваджували найновіші технології з мех. обробки металу та зварюва­н­ня, кокіл. литва (піонер у системі Голов­вуглемашу з широкого впровадже­н­ня). 1958 у Брюс­селі за створе­н­ня кріпле­н­ня М77 під­приємству присудили Ґран-Прі з вруче­н­ням Золотої медалі. 1963–68 тут серійно виготовляли механіз. кріпле­н­ня М87Д, 1961–81 — М87Е, на основі яких створ. низку сучас. кріплень (ККД, ДТ, ДТМ, ДМ, КД80, КД90, КД90Т, МТ-1,5, М87УМН, 1М88). 1971 за значні успіхи в оснащен­ні гірн.-видобув. галузі високо­продуктив. устаткува­н­ням «Д. м. з.» нагороджено орденом Леніна. Від 1996 — ВАТ. Нині у номенклатурі — механіз. кріпле­н­ня, акумуляторні (АРП10-900, АРП14-900) та контактні (АМ8Д-900, ЕК10-Т-900) електровози, шахтні вагонетки різноманіт. вантажності (ВГ2,5-900, ВГ3,3-900, ВДК2,5Д-900), кліті (2КНМЗ3,6-115), шківи (КШФЗ), штовхачі (ТЦН з електро­двигуном), під­вісні при­строї (ПКН5,5, УПБ-500, УП-ЗМ-05), агрегати обміну вагонеток (АПГ-08, АПГ-11), секційні по­їзди (ПС3,5-900), скребк. конвеєри (КСД26В, СП26У), вагонетки для пере­везе­н­ня людей (ВПН, ВЛГ) та ін. устаткува­н­ня для шахт. У 2000-х рр. здано в екс­плуатацію унікал. стенд (не має аналогів у Європі) для ви­пробува­н­ня секцій мех. кріплень усіх типорозмірів (зокрема секцій з роз­суне­н­ням стояків 4,5–6 м), а також стенд для ви­пробува­н­ня вагонеток ВПН, ВЛГ. Зразки нової гірн. техніки під­приємство щорічно екс­понує на нац. і між­нар. ви­ставках. За високі труд. досягне­н­ня понад тисячу робітників нагороджено орденами та медалями, 20-м заводчанам присвоєно почесне зва­н­ня Засл. машинобудівник України, 7 працівників стали лауреатами Держ. премії СРСР та України. Діє музей історії під­приємства, виходить г. «Дружковский машиностроитель». У соц. сфері — оздоров. дит. центр «Посмішка», турбаза «Алмаз», Палац культури машинобудівників. Підпр-во надає фінанс. допомогу місту. Кількість працівників — 3,5 тис. осіб. Директор — В. Білик (від 2006).

Літ.: Кусков В. І., Кривоносова С. В. З історії роз­витку Дружківського машинобудівного заводу // Дослідже­н­ня з історії техніки. К., 2004. Вип. 4.

С. В. Кривоносова, Г. А. Лупета

Завантажити статтю