Дзєдушицький Войцех

ДЗЄДУШИ́ЦЬКИЙ Войцех (Dzieduszycki Wojciech; 13. 05. 1848, с. Єзупіль, нині смт Тисмениц. р-ну Івано-Фр. обл. — 23. 03. 1909, Ві­день, похов. у Єзуполі) — польський політичний діяч, письмен­ник, мистецтво­знавець. Здобув ступ. д-ра філософії у Віден. університеті (1872). За­ймався госп-вом у своїх маєтках в с. Вільшаниця (нині Тисмениц. р-ну Івано-Фр. обл.) та Єзуполі. Від 1876 — посол Галиц. кра­йового сейму. Працював у комісіях шкільництва та бюджету, вносив пропозиції щодо збереже­н­ня памʼяток старовини у Галичині, реформува­н­ня нар. шкіл, 1892 сприяв від­кри­т­тю укр. гімназії в м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.). Водночас 1879–86 — посол Віден. парламенту (чл. комісії шкільництва, страхува­н­ня та податків); у 1880-х рр. — чл. Центр. комісії дослідж. і збереже­н­ня памʼяток історії та мистецтва у Відні; від 1887 — член-кореспондент Краків. АН; від 1894 — доцент історії, філософії, естетики й етики Львів. університету. У 1870-х рр. ви­вчав пластичне мистецтво у Греції. Враже­н­ня від подорожі виклав у праці «Ateny» (Lwów, 1877). Укр. памʼятки мистецтва описав у ст. «Budowle drewniane na Rusi» (1882), «Fara łacińska i cerkiew św. Jura w Drohobyczu» (1883), «Ikonostas Bohorodczański z poglądu na rozwój sztuki staroruskiej» (1888). Його драма «Bogdan Chmielnicki», по­ставлена 1873 у Львові, за­знала критики з боку польс. патріот. кіл за гасло згоди між воюючими народами. Ви­знавав українців як націю, їх нар. творчість, звичаї, літературу (не вважав укр. мову наріч­чям польс.). Неодно­значно ставився до нац.-визв. змагань українського народу; у праці «Listy czytelnika» критикував твори Г. Сенкевича, зокрема повість «Ogniem i mieczem». Ви­ступав проти примусового навʼязува­н­ня українцям польс. мови, однак не під­тримував освіти народу, за що його критикував І. Франко. Автор повістей «Władysław», «W Paryżu», «Swięty ptak», поем «Baśń nad baśniami», «Anioł», драми «Król Bolesław II» та ін. Пере­кладав твори Софокла і В. Шек­спіра.

Завантажити статтю