Дитячі будинки

ДИТЯ́ЧІ БУДИ́НКИ — на­вчальні заклади інтернатного типу, що забезпечують роз­виток, вихова­н­ня, на­вча­н­ня та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей до­шкільного та шкільного віку, по­збавлених батьківського піклува­н­ня. Перші Д. б. в Україні від­крито 1919. Для збереже­н­ня родин. звʼязків вихованців інтернат. навч. закладів з братами і сестрами, задоволе­н­ня їхніх освіт., соц. потреб, організації корекц.-роз­вивал. та лікув.-від­новлювал. роботи при заг.-осв. школах-інтернатах усіх типів формують до­шкіл. від­діл., групи. Д. б. створюють ріше­н­ням від­повід­ного органу виконав. влади та місц. самоврядува­н­ня за погодже­н­ням з Мін-вом освіти і науки України та комплектують дітьми з однієї місцевості. До таких закладів при­ймають дітей-сиріт; дітей, ві­ді­браних у батьків за ріше­н­ням суду; дітей, батьки яких по­збавлені батьків. прав або засуджені, пере­бувають під арештом у період слідства, на тривалому лікуван­ні, ви­знані недіє­здатними, а також батьків, місцеперебува­н­ня яких неві­доме, чи які з ін. причин не беруть участі в утриман­ні та вихован­ні своїх дітей; під­кинутих та без­притульних дітей, які пере­бували у притулках для неповнолітніх, центрах соц.-психол. реабілітації. В окремих випадках зараховують дітей з неповних та функціонально не­спроможних сімей.

З метою ран­ньої соціалізації діти до­шкіл. віку, які проживають у Д. б., можуть від­відувати місц. до­шкіл. навч. заклади, а діти шкіл. віку обовʼязково навч. у заг.-осв. навч. закладах усіх типів. Пед. працівники і кер. до­шкіл. та заг.-осв. навч. закладів надають від­повід­ну допомогу пед. колективу Д. б. в організації навч. та вихов. роботи, від­відують виховні заходи, проводять індивід. заня­т­тя з вихованцями. Дітей, які потребують корекції фіз. або розум. роз­витку та тривалого лікува­н­ня, зараховують до спец. і санатор. інтернат. закладів у порядку, ви­значеному положе­н­ням про ці типи навч. закладів. Вихованці Д. б. мають право на вільний до­ступ до якіс. до­шкіл., базової, повної заг. серед. та поза­шкіл. освіти; мед. і соц. допомогу згідно з чин­ним законодавством; утрима­н­ня за рахунок від­повід­них бюджетів; повноцін­не якісне харчува­н­ня; збереже­н­ня родин. стосунків; без­печні умови прожива­н­ня, вихова­н­ня, навч., праці; отрима­н­ня кваліфікованої допомоги в навч., корекції психофіз. роз­витку; оздоровле­н­ня, від­починок, організоване до­зві­л­ля; роз­виток твор. здібностей та інтересів; вільне вираже­н­ня по­глядів, пере­конань; захист особистих, житл. і майнових прав; захист від будь-яких форм екс­плуатації, псих., фіз. та ін. видів насильства з боку працівників, опікунів, піклувальників, вихованців.

Колегіал. органом упр. Д. б. є педрада, яку очолює директор. До її складу входять заст. дир., пед., мед. працівники, ін. фахівці. У засі­да­н­нях педради можуть брати участь з правом дорадчого голосу пред­ставники органів упр. освітою, охорони здоровʼя, під­приємств, установ, громад. організацій тощо. Д. б. роз­ташовують, як правило, у сприятливій для здоровʼя місцевості, вони повин­ні мати земел. ділянку, озеленений та спорт. май­данчики, обладна­н­ня для ігор і занять дітей на повітрі, зону від­починку, необхідну кількість будівель та обладна­н­ня для організації навч.-вихов. процесу, прожива­н­ня вихованців та забезпече­н­ня належних умов для роботи пед. і мед. персоналу. У до­шкіл. від­діл. інтернат. закладу повин­ні бути окремий вихід на вулицю та ігровий май­данчик. Осн. формою контролю за діяльністю інтернат. закладів усіх типів і форм власності є держ. атестація, яку проводять у порядку, встановленому Мін-вом освіти і науки України.

В Україні система держ. опіки формувалася за рад. часів, тому в її основу покладено ідеї колектив. вихова­н­ня дітей (великі інтернатні заклади, де діти по­збавлені індивід. опіки). Дослідж. довели, що діти, виховані в умовах ін­ституціалізації, схильні до скоє­н­ня правопорушень, вжива­н­ня алкоголю і наркотиків, а також мають труднощі в формуван­ні стосунків у дорослому віці. Досвід ін. європ. країн, які від­мовилися від інтернат. системи вихова­н­ня дітей-сиріт та дітей, по­збавлених батьків. піклува­н­ня, свідчить, що запобігти негатив. явищам та процесам у майбутньому можна шляхом посиле­н­ня держ. під­тримки сімей з дітьми через на­да­н­ня їм комплекс., профес. соц. допомоги, інвестува­н­ня коштів у роз­виток, соціалізацію дітей, які потребують особливої уваги.

ВР України 1991 ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, проте соц. та екон. про­блеми пере­хід. періоду при­звели до того, що її положе­н­ня виконуються не повною мірою, зокрема це стосується права дитини жити і виховуватися в сімʼї або сімей. оточен­ні; посилюється тенденція збільше­н­ня кількості дітей-сиріт і дітей, по­збавлених батьків. опіки, які потрапляють в інтернатні заклади. Становле­н­ня незалеж. України вимагає нових під­ходів до роз­витку системи опіки та піклува­н­ня на засадах гуманізму, в якій кожна дитина є особистістю і потребує індивід. під­ходу до вихова­н­ня, що можливе лише за умов забезпече­н­ня повною мірою права дитини на сімʼю, тому система опіки і піклува­н­ня по­ступово транс­формується від колектив. форм вихова­н­ня до сімейних шляхом прийня­т­тя в сімʼю неповноліт. дитини на правах сина чи дочки, опіки над неповнолітніми, роз­шире­н­ня мережі при­йомних сімей та Д. б. сімей. типу.

Завантажити статтю