Ґомулка Владислав

Визначення і загальна характеристика

ҐОМУ́ЛКА Владислав (Gomułka Władysław; 05. 02. 1905, м. Кросно, нині Польща — 01. 09. 1982, Варшава) — польський комуністичний діяч, політик. З 14-ти р. працював слюсарем, симпатизував соціаліст. ідеям, брав участь у роботі молодіж. організацій Польс. соціаліст. партії (ПСП) і проф­спілк. русі, друкувався у лівій періодиці. У 1925–26 входив до Незалеж. селян. партії, був увʼязнений за участь у політ. демонстраціях. 1926 вступив до Комуніст. партії Польщі (КПП), працював у різних проф­спілк. організаціях. Від 1928 — чл. ПСП-Лівиці; на поч. 1930 став секр. Заг.-польс. проф­спілки працівників хім. промисловості (пере­їхав до Варшави). 1931 уві­йшов до Центр. проф­спілк. від­ділу КПП, керував страйк. боротьбою робітників, неодноразово був заарештований. У 1934 КПП нелегально пере­правила Ґ. до СРСР, де він навч. у Між­нар. ленін. школі. На­прикінці 1935 нелегально повернувся до Польщі. Очолив окруж. комітет КПП в Сілезії, однак не­вдовзі знову заарешт. і увʼязнений за антидерж. діяльність. Звільнився з вʼязниці після нападу Німеч­чини на Польщу і ви­їхав спочатку до Білорусі, звідти — до Львова (вступив до ВКП(б), працював на папер. ф-ці «Бібльос»). Після нападу Німеч­чини на СРСР ви­їхав до м. Кросно, де на поч. 1942 роз­почав формува­н­ня організацій Польс. робітн. партії (ПРП), створ. з ініціативи Комінтерну. У 2-й пол. 1942 очолив варшав. організацію ПРП, уві­йшов до її ЦК. На­прикінці 1943 став ген. секр. ЦК ПРП, спів­творцем її стратегії і тактики, спрямованої на захопле­н­ня влади у післявоєн. Польщі. Один з ініціаторів створе­н­ня пред­ставниц. органу лівих сил — Кра­йової нац. ради (1944) та Армії Людової, що спиралися на під­тримку Москви. Після звільне­н­ня Польщі рад. армією на­прикінці 1944 став віце-премʼєром у Тимчас. уряді, очолюваному соціалістом Е. Осубкою-Моравським, а також віце-премʼєром і міні­стром повернених (зх. і пд.) земель у Тимчас. уряді нац. єд­ності (1945–47). Намагався зберегти само­стійність прийня­т­тя рішень та елементи суверенітету Польщі у період встановле­н­ня там комуніст. влади, був опонентом Й. Сталіна щодо створе­н­ня Ком­інформбюро. 1948 звинувачений у право-націоналіст. ухилі, знятий з керів. посад і увʼязнений (1951–54). Під час політ. кризи в Польщі у жовтні 1956 реабіліт. і обраний першим секр. ЦК Польс. обʼ­єд­наної робітн. партії (ПОРП). Спираючись на сусп. очікува­н­ня, реалізував політику усуне­н­ня одіоз. сталін. режиму і зміцне­н­ня позицій ПОРП, подальшого будівництва соціалізму під протекторатом КПРС і СРСР. Унаслідок гальмува­н­ня систем. реформ, конфліктів з катол. Церквою та інтелігенцією, пере­слідува­н­ня інакодумства, залуче­н­ня Польщі до придуше­н­ня «праз. весни» 1968, роз­горта­н­ня антисеміт. кампанії втратив впливи у ПОРП і су­спільстві. Під час заворушень робітників міст балт. узбереж­жя у грудні 1970 усунутий з посади першого секр. ЦК ПОРП і виведений зі складу вищих парт. і держ. органів. Решту життя провів як приватна особа.

Пр.: O naszej partii. 1968; Z kart naszej historii. 1982; Pamiętniki. Т. 1–2. 1994 (усі — Варшава).

Літ.: E. Syzdek. Polityczne dylematy Władysława Gomułki. 1982; J. Ptasiński. Pierwszy z trzech zwrotów czyli rzecz o Władysławie Gomułce. 1983; Działalność Władysława Gomułki. Fakty. Wspomnienia. Opinie. 1985; A. Werblan. Władysław Gomułka sekretarz generalny PPR. 1988; P. Machcewicz. Władysław Gomułka. 1995 (усі — Варшава).

Л. О. За­шкільняк

Завантажити статтю