Бібліографія музична

Визначення і загальна характеристика

БІБЛІОГРА́ФІЯ МУЗИ́ЧНА — галузь бібліо­графічної діяльності, зав­да­н­ням якої є виявле­н­ня, від­бір, опис, реєстрація і наукова систематизація інформації про музичні ви­да­н­ня і рукописи. Результатом діяльності є спеціальні посібники (покажчики, огляди, списки, каталоги), в яких описані і систематизовані праці про музику (книги, журнали, стат­ті тощо), нотний матеріал — у друкованому чи рукописному ви­гляді. Ното­графія (опис змісту нотних ви­дань чи скла­да­н­ня від­повід. покажчиків) вважається складовою частиною Б. м. і від­окремлюється від остан­ньої лише умовно. Однією з перших спроб Б. м. є список книг про музику в праці К. Ґеснера «Pandectarum sive Partitionum universalium... libri XXI» («Двадцять одна книга Пандект», 1548–49). Спец. муз.-бібліогр. праці зʼявилися у 18 ст. в Німеч­чині. Перші зразки бібліогр. опису та принципи класифікації матеріалу роз­робили І. Мат­тезон, Л. Міцлер, Я. Адлунґ. Термін «Б. м.» у 18 ст. ще не використовувався, вживалися назви: «муз. критика», «муз. бібліотека», «муз. літ-pa». Вперше термін «Б. м.» викори­став франц. учений К. Ґардетон у праці «Bibliographie musicale de la France» («Музична бібліо­графія Франції», 1822). У довід­нику «The New Grove Dictionary of Music and Musicians» («Новий словник про музику і музикантів Ґрова») вказується, що перша публікація у галузі нац. Б. м. — ви­даний у Німеч­чині 1564 каталог «Messkataloge» (знищений у 17 ст.). Окремі ви­да­н­ня такого типу виходили в Німеч­чині 1775 та 1779. Від 1829 муз. видавництво Гоф­мейстера у Ляйпцизі випускало «Musikalisch-literarische Monatsberichte» («Щомісячні музично-літературні пові­домле­н­ня»). 1843 продовже­н­ням цього ви­да­н­ня стала «Німецька музична бібліо­графія», яка вважається одним із найви­значніших європ. нац. бібліогр. ви­дань.

Знач. досягне­н­ням Б. м. була поява в 19 ст. персон. каталогів. Одним із кращих був складений Л. Кьохелем «Chronologisch-thematisches Verzeichnis saetlicher Tonwerke W. A. Mozarts» («Хронологічно-тематичний список творів В.-А. Моцарта», Ляйпциґ, 1862). Універсал. характер має укладений у 19 ст. ното­граф. покажч. Р. Ейтнера «Biographisch-bibliographisches Quellen-Lexikon der Musiker und Musikgehrten der christlichen Zeitrechnung bis zur Mitte des neunzehnten Jahrhunderts» («Біо­бібліо­графічний словник джерел ві­домостей про музико­знавців християнського літочисле­н­ня до середини 19 ст.», Ляйпциґ, 1900–04). Окрім біо­бібліогр. ві­домостей, у ньому за­значено місце зберіга­н­ня муз. творів у б-ках світу. Укр. дослідник М. Степаненко зна­йшов перший твір великої форми, написаний вітчизн. автором, — «6 Variations de Elisabeth Bellagradsky» («6 варіацій Елізабети Біло­градської»). Сучас. багатотом. нотний покажч. «Repertoire international des sources musicales» («Між­народний репертуар музичних джерел») містить описи нотних матеріалів до 1800. Над скла­да­н­ням цього покажчика, що видається у серіях: абетк. пере­лік муз. творів, системат. і покажчик муз. б-к, працює понад 1000 б-к різних країн світу. Старовин­на музика має від­ображе­н­ня в покажчиках «Liturgical Musical Incunabula» («Інкунабули літургійної музики», Лондон, 1962) K. Мейєр-Бера, «Instrumental Music printed before 1600» («Інструментальна музика, на­друкована до 1600», 1965) Г. Брауна, «Bibliotheca musicoliturgica» («Бібліотека музичної літургії», т. 1–2, Лондон, 1984) В. Фрера з описом середньовіч. рукописів, що зберігаються у б-ках Великої Британії та Ірландії. У деяких країнах видаються спец. муз.-бібліогр. журнали: в Австрії — «Österreichische Musikbibliographie» («Ав­стрійська музична бібліо­графія», від 1949), в Італії — «Bolletino Bibliografico Musicale» («Музично-бібліо­графічний бюлетень», від 1931), у США — «Notes» («Нотатки», від 1934). ЮНЕСКО укладає «Repertoire International de la Litterature Musicale» («Між­народний каталог музичної літератури»), у якому подається анотована бібліо­графія книг і статей про музику.

Роз­виток Б. м. в Україні засвідчують короткі бібліогр. нотатки у літописах княжої доби, де згадується бібліотека при соборі св. Софії в Києві (1041), бібліотека князя Володимира Васильковича — «великого книжника і філософа». Збереглися каталоги монастир. б-к від пізніших часів: Слуцького (15 ст.), Супрасльського (16 ст.) монастирів, львів. Ставропігії (1619), списки Києво-Могилян. академії (17–18 ст.) тощо. У муз. від­ділі НБУВ зберігаються рукописні каталоги муз. б-ки Ро­зумовських, що є першим досконалим зразком вітчизн. Б. м. В основі систематики — жанр камерно-інструм. музики; до кожного твору вписаний інципіт. Каталоги, складені у 80-і pp. 18 ст. на терені України неві­домим автором, є унікал. памʼяткою світ. нотної бібліо­графії. Бібліогр. опис рукописів нотолінійних ірмолоїв та нотних рукописів концертів 17–18 ст., що зберігалися у Києво-Печер. лаврі, був виконаний М. Петровим і ви­даний у Москві 1896. Окремі ви­да­н­ня з бібліогр. списками нової укр. муз. літ-ри зʼявлялися в Україні у 19 — поч. 20 ст. Серед них — літ. альманах «Русалка Дністровая» (Будапешт, 1837), «Каталог музыкальных прои­зведеній Н. В. Лысенка» (1896), покажчики М. Комарова: «Т. Г. Шевченко в литературе и искус­стве» (О., 1903), «Бібліо­графічний покажчик музичної і літературної діяльності М. В. Лисенка» (1904). Із від­кри­т­тям нотних видавництв і магазинів в Україні в 2-й пол. 19 ст. роз­почалося друкува­н­ня реклам. каталогів, що являли собою осн. джерело інформації про нотні ви­да­н­ня творів укр. митців — М. Лисенка, М. Завадського, В. Присовського, А. Коципінського, К. Стеценка, Я. Степового та ін. Опубл. «Каталог нот Української книгарні» (К., 1910), «Каталог нот» (К., 1913). Зʼявляються каталоги б-к, організов. у нот. магазинах із комерц. метою, зокрема «Каталог Одес­ской нотной библиотеки» (О., 1888), «Каталог музыкального отдела Харьковской обществен­ной библиотеки» (Х., 1903). Від 20х pp. 20 ст. бібліо­графія набуває держ. значе­н­ня. Роз­робле­н­ня осн. принципів створе­н­ня всеохопної нац. бібліо­графії — україніки — започаткував Ю. Меженко. Ці принципи стали основою усталеної концепції скла­да­н­ня репертуару укр. книжки, зокрема баз даних муз. україніки. Від­тоді видаються різні за при­значе­н­ням муз.-бібліогр. покажчики, анотовані списки, каталоги: загальні (про муз. мистецтво, муз. культуру, окремий істор. період), тематичні (з історії та теорії музики, муз. жанрів, фольклору, виконавства, муз. педагогіки), персональні (твори одного композитора, репертуар виконавця, про композитора, музико­знавця, педагога, фольклориста), поточні та ретро­спективні. Деякі заг. бібліогр. покажчики, що висвітлюють певні періоди роз­витку укр. культури, мають окремі роз­діли про муз. мистецтво, зокрема покажч. «Українська радянська культура за 40 років. 1917–57» (К., 1957). Цілком муз. мистецтву присвяч. бібліогр. покажчики «Музична літератуpa УРСР. 1917–1965» (Х., 1966), «Музичні ви­да­н­ня України. 1966–71» (К., 1977; 1981), «Радянська музика» (К., 1978) В. Бакалінської. Книжк. палата України від­новила випуск інформ. бюл. «Нові ви­да­н­ня України: Видавничий бібліо­графічний покажчик книг та брошур», де є роз­діл культури і мистецтва. Стислі ві­домості про укр. муз. мистецтво та його діячів по­дано у респ. і всесоюз. енциклопедіях, довід­никах, словниках. Інформація персон. спрямува­н­ня міститься у ві­домчих довід­никах моск. видавництва «Советские композиторы» (1957), «Советские композиторы и музыковеды» (три з чотирьох томів ви­йшли у 1978, 1981, 1989), 4-томнику «Кто писал о музыке: Биобиблиогр. словарь муз. критиков и лиц, писавших о музыке в дореволюц. Рос­сии и СССР» (1971–89) та ін.

Ви­да­н­ня такої літ-ри в Україні наражалося на труднощі. У машинописі залишилися словник В. Кривусева і П. Козицького (1919) та довідк. праця М. Грінченка; довід­ник «Українські радянські композитори» (Х., 1934) О. Білокопитова було вилучено з обігу. Створ. у 60-і pp. потужне респ. видавництво «Музична Україна» запланувало випуск поточ. довід­ників СКУ, але тиражува­н­ня 1-го (1963) було заборонене; після виходу оновлюваних зб. (1968, 1973) та російськомовних (1978, 1984) їх ви­да­н­ня припинилося. Недоліком муз.-бібліогр. ви­дань рад. періоду в умовах ідеол. цензури була обмеженість і упередженість стосовно «небажаних» імен, творів, жанрів. Не було висвітлено духовну музику, творчість ре­прес. авторів та композиторів діаспори. Ці прогалини заповнювали праці, створ. за межами України: довід­ники «Українські композитори» (Едмонтон, 1986) М. Дитиняк, «Матеріали до бібліо­графії та історії української музики» (Мюнхен, 1947– 61) З. Лиська тощо. На основі узагальне­н­ня наявних ві­домостей видавництво «Муз. Україна» під­готувало довід­ник «Українські композитори XVI–XX ст.» із додатком «Композитори світу в їх звʼязках з Україною». Певне місце в укр. Б. м. належить персон. покажчикам, зокрема «Покажчик музичних творів до слів та на твори Тараса Шевченка» (1929) Я. Полфьорова, «Каталог музичних творів українських радянських композиторів на слова і за мотивами поезії Т. Г. Шевченка» (1964), «Список творів українських радянських композиторів на слова і сюжети Лесі Українки» (1970; усі — Київ). Низка покажчиків присвяч. композиторам і виконавцям: «Олександр Мишуга — спів­ак» (Л., 1964) С. Костюка, «Композитор Євген Козак: Мат. до ното­графії та бібліо­графії» (Л., 1974). У теор. працях укр. дослідників по­дано темат. бібліогр. списки. Серед них — списки у книгах Д. Ревуцького «Українські думи та пісні історичні» (К., 1918), М. Грінченка «Історія української музики» (К., 1922), Б. Кудрика «Огляд історії української церковної музики» (Л., 1995), Л. Корній «Історія української музики» (К., 1996). Деякі дослідж. присвяч. бібліогр. опису рідкіс. документів укр. муз. культури, зокрема «Київська колекція партесних творів кінця XVII–XVIII ст.» (К., 1989) Н. Герасимової-Персидської, «Українські та білоруські, нотолінійні ірмолої XVI–XVII ст.» (Л., 1996) Ю. Ясиновського. У «Записках НТШ. Праці Музико­знавчої комісії» (Л., 1993, т. 226) вміщено матеріали до біо­бібліогр. словника П. Медведика; про композитор. спадщину Н. Нижанківського, І. Соневицького; зарубіж. публікації, присвяч. М. Лисенку, Р. Савицькому та ін.

Значно по­глибили досягне­н­ня укр. Б. м. новітні енциклопед. довід­ники, бібліогр. покажчики, публікації документів з історії укр. муз. культури, які від­кривають забуті імена видат. спів­вітчизників: «Історія інтелігенції УРСР. 1917–1990» (K., 1991), «Зарубіжні українці» (К., 1991), «Митці України» (К., 1992; 2-е вид. «Мистецтво України», К., 1997), «Українська опера радянського періоду: З крит. спадщини 20-х pp.» (Х., 1993), «Український музичний архів» (К., 1995), «Мистецтво України» (К., 1995), «Енциклопедія Сучасної України» (К., 2001, т. 1).

Літ.: Чешихин В. К во­просу о каталогизации нотных из­даний // Музыка. 1913. № 118; Меженко Ю. Організація та теоретичні перед­умови україно­знавчого бібліо­графічного репертуару // Книголюб. Прага, 1927. № 3; Правила каталогизации музыкальных прои­зведений. Москва, 1932; Новикова Е. Руководство по каталогизации музыкальных прои­зведений. Москва, 1937; Петровская И. Справочно-библио­графическая работа по во­просам театра и музыки в на­учно-ис­следовательских и других учреждениях Ленин­града // Театр и музыка: Док. и мат. Москва; Ленин­град, 1963; L. Bernstein. Data processing and the thematic index // Fontes Artis Musicae. 1964. № 3; Шугалова С. Развитие теории и практики каталогизации нотных из­даний в СССР. Ленин­град, 1970; Туровская А. Из­дание музыкальной литературы и ното­графия в СССР. Ленин­град, 1971; Зубов Ю. и др. Библио­графия искус­ства. Москва, 1973; Шульгіна В. Історичні аспекти національної музичної бібліо­графії // Нац. бібліо­графія України: Стан і тенденції роз­витку. К., 1995; Її ж. Музична україніка. К., 2000.

В. Д. Шульгіна

Завантажити статтю