Ламанський Володимир Іванович

ЛАМА́НСЬКИЙ Володимир Іванович (Ламанский Владимир Иванович; 26. 06 (08. 07). 1833, С.-Петербург — 19. 11(02. 12). 1914, Петроград, нині С.-Петербург) — російський славіст, історик, громадський діяч. Учень І. Срезневського. Акад. С.-Петербур. АН (1899). Закін. С.-Петербур. університет (1854). Відтоді перебував на держ. службі. 1862–64 здійснив подорож по слов’ян. землях, а також Італії, Греції, Туреччині. 1865–71 — доцент, 1871–88 — професор кафедри слов’ян. філології С.-Петербур. університету; водночас від 1872 — завідувач кафедри рос. і цер­ковнослов’ян. мов та історії рос. літ-ри С.-Петербур. духов. академії; 1890–1900 — проф. Академії Генштабу; 1865–71 і 1887–1910 — голова етногр. відділ., 1854–59 — секр. Рос. геогр. товариства. 1859 захистив магістер. дис. «О славянах в Малой Азии, в Африке и Испании» (відзначена Демидов. премією С.-Петербур. АН), 1870 — доктор. дис. «Об историческом изучении греко-славянского мира в Европе». З позиції слов’янофілів розглядав слов’янство як єдиний ціліс. організм; обстоював теорію відмін. за реліг., громадян. і морал. характером світів — греко-слов’ян. і романо-герман.; центром розповсюдження сучас. світ. цивілізації вважав Євразію. Дослідив і частково описав осн. зарубіжні слов’ян. архіви, одним із перших заявив про сх.-слов’ян. ос­нову мови Київ. Русі. Неодно­значно ставився до української мови: з одного боку, наполягав на запровадженні російської мови як заг.-слов’ян., з ін. — у статтях про І. Срезневського й О. Потебню писав про необхідність розвитку української мови на самобут. нар. основі. Засн. (1890) і гол. ред. (до 1912) ж. «Живая старина».

Рекомендована література

1. Шахматов А. А. В. И. Ламанский: Некролог // Изв. С.-Петербур. АН. 1914. Т. 8, № 18;
   Google Scholar Internet
2. Грот К. Я. В. И. Ламанский. Петроград, 1915.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю