Мардкович Олександр Маркович

МАРДКО́ВИЧ Олександр Маркович (Mard­­kowicz Aleksandr Markowicz; 24. 02(08. 03). 1875, Луцьк — 05. 04. 1944, там само) — караїмський письмен­ник, видавець, громадський діяч. Після закінче­н­ня гімназії у Луцьку, працював у нотаріал. конторі спочатку в рідному місті, 1901–17 — у Бресті та Катерино­славі (нині Дні­про), водночас навч. на юрид. курсах у Києві. 1903 від­крив власне нотаріал. бюро. Брав активну участь у громад. житті місц. караїм. громади, публікував свої твори в моск. ж. «Караимская жизнь». 1917 повернувся до Польщі, від грудня 1921 — у Луцьку, де, крім нотаріал., присвятив себе громад. діяльності: очолив місц. караїм. громаду, брав участь у роботі із врегулюва­н­ня юрид. статусу караїмів, з під­готовки статутів окремих караїм. обʼ­єд­нань, був дарувальником караїм. Олександрів. духов. училища, чл. Комітету з від­новле­н­ня кенаси в Луцьку тощо. З метою популяризації караїм. мови й культури на­прикінці 1920-х рр. М. ви­ступив з ініціативою створе­н­ня видавництва, яке впродовж 1930–39 на­друкувало 16 вид., з них 11 — караїм. мовою. 1931–39 — гол. ред. і видавець ж. «Karaj Awazy» («Голос караїма»). Одним із найвагоміших здобутків М. є те, що він зафіксував для нащадків тогочасну мову луцьких караїмів і став видавати нею твори різних жанрів (після його смерті луцько-галиц. діалектом караїм. мови не на­друк. жодного твору). Перше вид. «Elijahunun Ucuru» («Пригода Еліягу») — сх. казка, адаптована до караїм. умов луцьким діалектом караїм. мови. У брошурі «Synowie Zakonu (kilka słów o Karaimach)» («Сини Закону (кілька слів про караїмів)»; обидва — 1930), що складається з 3-х роз­ділів, подав докладні ві­домості про свій народ — про початок караїмізму, гол. засади караїм. віри, польс. караїмів, історію Луцької ґміни з описом місц. кенаси. У моно­графії «O Iljaszu Karaimowiczu zwierzchniku Wojsk Zaporoskich» («Про Ільяша Караїмовича, ватажка Війська Запорозького», 1931) М. з властивою йому екс­пресивністю описав історію життя гол. героя. Автор повісті «Birtihi Kekłernin» («Зерно небес», 1931), напис. луцьким діалектом караїм. мови, оповіда­н­ня «Aziz Tas» («Священ­ний камінь», 1934), поеми «Halic» («Галич», 1937) та ін. Видав зб. «Ze­­merłer» (1931), який умістив 200 реліг. пісень караїмів (пере­важно перекл. з гебрай. оригіналів, що уві­йшли до складу офіц. молитовника), «Łuwachłar dert jiłha» («Календар на чотири роки», 1932), кн. «Karaim, jego życie i zwyczaje w przysłowiach ludowych» («Караїм, його життя та обряди в народних приказках»), до якої уві­йшло 175 прислівʼїв, зі­браних поміж луцьких караїмів, поділених на 11 груп згідно змісту (прислівʼя по­дано в польс. перекл., після якого вони ж написані в оригіналі луцьким діалектом караїм. мови), «Krótki wykład gramatyki języka zachodnio-ka­­raimskiego» («Короткий виклад граматики західно-караїмської мови») A. За­йончковського та «Słownik karaimsko-polsko-nie­­miecki» («Караїмсько-польсько-німецький словник»; усі — 1935) обсягом 4417 словник. статей. Усі за­знач. вид. опубл. у Луцьку.

Завантажити статтю