Матюковський Геннадій

МАТЮКО́ВСЬКИЙ Геннадій (Матюковский Геннадий; справж. — Матюков Геннадий Иванович; 14. 11. 1926, с. Кулікаля, нині Респ. Марій Ел, РФ — 02. 01. 1994, м. Йошкар-Ола, Респ. Марій Ел) — марійський письменник, перекладач. Нар. поет Марій. АРСР (1980). Член СП СРСР (1949). Державна премія Марій. АРСР (1972). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бойові нагороди. Закін. Марій. пед. інститут (Йошкар-Ола, 1950), Вищі літ. курси при Літ. інституті в Москві (1967). Перебував на наук. і журналіст. роботах. Автор поет. зб. «Мир верц» («За мир», Козьмодем’янськ, 1949), «Шÿмын викшы» («Мелодії серця», 1954), «Соты пылгом» («Світле небо», 1960), «Земля чонгешта» («Земля в польоті», 1966), повісті «Нелы ин, нелы часын» («У важкий рік, у скрутну годину», 1968), поем «Ида вашталте шу­­мым» («Не зраджуйте серце», 1971), «Кым эргы» («Три сини», 1974), «Туан сандалык» («Рідна земля», 1983; усі — Йошкар-Ола) та ін., для яких характерне заглиблення у внутр. світ людини. До укр. теми М. звертався в романі у віршах «Сӹҥгӹмашӹн кор­­ны дон» («Дорогою перемог», 1944–47; повне вид. — Йошкар-Ола, 1986) та в деяких поемах і віршах («Над Дніпром», 1944; «В одному полку», 1948; «Пам’я­­ті друзів», 1978). Переклав рідною мовою окремі твори Т. Шевченка («Заповіт», «Садок вишневий коло хати», «Сон» — «На панщині пшеницю жала», «Коло гаю в чистім полі», «Причинна»), С. Руданського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Лесі Українки («Коли втомлюся я життям щоденним»), М. Рильського («Чаша дружби») та ін. «Заповіт» у перекл. М. уві­йшов до вид. «“Заповіт” мовами народів світу» (К., 1989). Образ Т. Шевченка, його перебування на марій. землі відтворив у вірші «Шевченко в Козьмодемьянске» (1961).

Завантажити статтю