Нечипоренко Сергій Григорович
НЕЧИПОРЕ́НКО Сергій Григорович (19. 10. 1922, с. Пролетарське, нині Поліське Новгород-Сівер. р-ну Черніг. обл. — 05. 12. 2014, Київ) — художник декоративного ткацтва, мистецтвознавець, педагог. Брат І. Нечипоренка. Заслужений діяч мистецтв України (1992). Народний художник України (1996). Лауреат мист. премії ім. С. Колоса (2007). Член НСХУ (1962), НСМНМУ (1990, один із засн. та заступник голови з твор. питань). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2001). Закін. Кролевец. худож.-пром. технікум (Сум. обл., 1941; викл. І. Дзюба, М. Дяченко, В. Маслов), навч. у Всесоюз. інституті текстил. та легкої промисловості (Москва, 1947–50). У 1947–51 викладав у Київ. худож.-пром. училищі (за його участі відновлено відділи декор. мистецтва); 1951–79 — ст. художник, нач. відділу декор. ткацтва і килимарства Центр. худож.-експерт. лаб. Укрхудожпрому; 1990–2013 — викладач, професор кафедри текстилю та моделювання костюма Київ. інституту декор.-приклад. мистецтва та дизайну. Обіймав посади заступник голови секції нар.-декор. мистецтва (1970–95), голови Респ. худож. ради з декор. мистецтва (1980–92), а також чл. закупівел. комісії (1970–95). Учасник всеукр. та міжнар. мистецьких виставок від 1948. Персон. — у Харкові (1978, 1992, 1997–98), Києві (1997, 2002, 2006–07, 2012), Чернігові (2012), с-щі Качанівка (Черніг. обл., 2015–16). Завдяки комбінації ткац. переплетень оновив виразність фактури декор. тканин; за традиц. мотивами, притаман. певним регіонам України, створив понад 2 тис. зразків худож. ткацтва, зокрема панно, рушники, настільники, килими, налавники, серветки, декор. тканини, що знайшли широке застосування в інтер’єрі. Кожна композиція вражає високим худож. смаком, красою та неповторністю. Удосконалив технологію укр. ткання, запропонував власні орнаменти. Сприяв організації сучас. ткац. промислу на Київщині, Чернігівщині, Житомирщині й у Луцьку. Автор циклів «Вінок Кобзареві» (100 робіт) та «Мої Берегині» (50 робіт; 1997–2002). Розробив укр. костюми для Черкас. укр. нар. хору. Уклав каталог «Ткацтво» (1978), альбом «Декоративні тканини» (2002), альбом-посібник «Декоративні тканини та килими України» (2005), кн. «Український килим», «Мої Берегині» (обидві — 2007), «Українська вишивка», «Вибійка в Україні» (обидві — 2010; усі — Київ). Окремі роботи Н. зберігаються в НМУНДМ, Нац. музеї Т. Шевченка, Музеї історії Києва, Музеї видат. діячів укр. культури (усі — Київ), Канів. музеї Т. Шевченка (Черкас. обл.), Музеї історії ткацтва Чернігівщини (смт Козелець), Нац. істор.-культур. заповіднику «Гетьман. столиця» (м. Батурин; обидва — Черніг. обл.).
Додаткові відомості
- Основні твори
- рушник-панно з гербом «Україна» (1951); декор. панно — «Україна» (1957), «Україна — рідний край» (1958), «Думи мої, думи...» (1961), «Борітеся — поборете...» (1962), «Бандура (“Наша пісня, наша дума...”)» (1964), «Калина» (1972), «Київ — столиця» (1976), триптих «Квіти Тарасові» (1978), «Воякам дорогим» (1980), триптихи «Вінок Кобзареві» і «Шевченків час» (обидва — 1985), «Русичі», «Києву — 1500» (обидва — 1988), «Тисячоліття хрещення Русі-України» (1989), «Земля моя, Чорнобиль» (1990), «Ох, не однаково мені» (1991), «Коронована» (2002); рушники — «Тополя» (1970), «Дуби», «Слава козацька», «Україна незалежна» (усі — 1991), «Слава Україні» (1992), «Берегиня» (1994), «Свята», «Родина» (обидва — 1995), «Мої Берегині» (1997), «Берегиня землі», «Дубовий гай», «Журавлиха», «Скіфи» (усі — 2001).
Рекомендована література
- Федорук О. Визнаний майстер і вчитель: (До 70-річчя від дня народження Сергія Нечипоренка) // НТЕ. 1992. № 5–6;
- Майба Л. Творець української тканини // УК. 1993. № 3–4;
- Сергій Нечипоренко. Декоративні тканини: Альбом. К., 2002;
- Талащенко Е. Сергій Нечипоренко // Ант. 2002. № 7–9;
- Злобіна І. Патріарх художнього ткацтва // Нар. мистецтво. 2003. № 1–2;
- Фурман В. До життєпису вчителя // Там само. 2007. № 3–4;
- Тютюнник Є. Берегині Майстра тримають на плечах світ // Уряд. кур’єр. 2012, 28 груд.;
- Щербак В. Незабутні. Будівничі української художньої культури. К., 2016.