Онацький Євген Дементійович
ОНА́ЦЬКИЙ Євген Дементійович (псевд.: Характерник, Дометенко, Винар, Італ, Тарас та ін.; 01(13). 01. 1894, м. Глухiв Черніг. губ., нині Сум. обл. — 27. 10. 1979, Буенос-Айрес, 1986 перепохов. у м. Монте-Ґранде, Арґентина) — громадсько-політичний дiяч, дипломат, публіцист, енциклопедист. Дійсний член НТШ (1947), УВАН (1948), Українського історичного товариства (1965). Закінчив гімназію у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл., 1912), Університет св. Володимира у Києві (1917). Під час навчання 1916 відряджений до Чернігова, де досліджував документи українських дворянських родів у Музеї В. Тарновського. Був провідним діячем українського студентського руху, членом Головної студентської ради. Вступив до УПСР. У квітні 1917 на Всеукраїнському національному конгресі обраний членом УЦР від Чернігівської губ., з ініціативи М. Грушевського став завідувачем її секретаріату. У грудні того ж року в складі делегації УЦР разом із М. Ґалаґаном у м. Катеринодар (нині Краснодар, РФ) вів переговори з урядами Кубані та Війська Донського щодо створення федерації демократичних держав. Публікувався у ж. «Україна», «Наше минуле», «Народна справа» та ін. У березні 1918 вийшов з УПСР і УЦР, працював бібліотекарем у Міському худож.-промисловому музеї Києва. У січні 1919 у складі Надзвичайної дипломатичної місії УНР виїхав на Паризьку мирну конференцію, однак через політичні причини звільнений по дорозі до Парижа. Від жовтня 1919 — директор пресового бюро (друкований орган — тижневик «La voce del Ucraina»), 1920–22 — керуючий справами (фактично очільник) Дипломататичної місії УНР у Римі.
Був кореспондентом українського видання «Діло», «Свобода», «Новий шлях», «Новий клич», «Українське слово» та ін., а також низки італійських часописів. 1929 познайомився з Є. Коновальцем, який призначив О. представником ОУН в Італії, співпрацював із націоналіст. ж. «Розбудова нації». У серпні 1939 у будинку, де мешкав О., проведено 2-й Великий збір ОУН (після розколу 1940 підтримав А. Мельника). Викладав українську мову у Вищому східному інституті в Неаполі (від 1936) і Римському університеті (від 1940). Написав праці «L’Ucraina et limiti dell Europa» («Україна у складі Європи»), «La terminologia etnica dell Europa Orientale: Ruś-Ucraina» («Етнічна термінологія Східної Європи: Русь-Україна», обидві — 1936), «Grammatica ucraina: teoretico-practica» («Українська теоретично-практична граматика», 1937; усі — Неаполь), «Studi di storia e di cultura Ucraina» («Студії з історії та культури України», Рим, 1939), «Основи суспільного ладу» (Прага, 1941; Буенос-Айрес, 1949); «Українська дипломатична місія в Італії» (Прага, 1941); уклав двомовний «Українсько-італійський словник» (Рим, 1941; 1977).
29 вересня 1943 заарештований агентами ґестапо й ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен у Німеччині. У жовтні 1944 звільнений, у червні 1945 повернувся до Італії. Був заступник голови Українського допомогового комітету в Римі. Розпочав опрацювання енциклопедичних матеріалів, які збирав від 1920-х рр. і друкував в українській періодиці від 1932, написав «Енциклопедію українських символів, вірувань і звичаїв», що залишилася в рукописі. Остерігаючись переслідувань з боку радянських спецслужб, 1947 емігрував до Арґентини. Співзасновник. (1947) і перший голова Спiлки українських науковцiв, мистцiв i лiтераторiв у Буенос-Айресі, співзасновник (1947), голова (від 1953), очільник головної ради (від 1960) Української центральної репрезентації Арґентини. Редактор тижневика «Наш клич» (1947–63), календарів-альманахів товариства «Відродження» (1949–61), щомісячника УАПЦ «Дзвін» (1952–57). У 1957–67 за сприяння УАПЦ видав у Буенос-Айресі авторську «Українську малу енциклопедію» соціогуманітарного спрямування у 16-ти книгах (2016 у Києві видано 1-й, 2018 — 2-й томи із запланованих 4-х, що охоплюють всі 16 книг). Автор спогадів «У Вавилонському полоні» (Буенос-Айрес, 1949), «Їду до Арґентіни» (Вінніпеґ, 1971). У 1964 за станом здоров’я відійшов від активної діяльності. Ім’ям Онацького названо вулиці у Глухові та Чернігові.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Сторінки з римського щоденника. Т. 1–2. Прага, 1942–43; Творче життя і геройська смерть Олени Теліги. Буенос-Айрес, 1949; Наше національне ім’я. Наш національний герб. Буенос-Айрес, 1949; У вічному місті: Зап. укр. журналіста. Буенос-Айрес, 1954. Т. 1; Торонто, 1981. Т. 2; 1985. Т. 3; 1989. Т. 4; Завзяття чи спокуса самовиправдання: Нариси з сусп. життя. Париж, 1956; Очима душі — голосом серця. Переспіви. Буенос-Айрес, 1956; По похилій площині: Зап. журналіста і дипломата. Мюнхен, 1964. Ч. 1; 1969. Ч. 2; Портрети в профіль. Чікаґо, 1965.
Рекомендована література
- Бібліографія праць професора Євгена Онацького. 1917–1964. Буенос-Айрес, 1964;
- Винар Л. Євген Онацький — чесність з нацією (1894–1979) // УІ. 1980. № 1/4;
- Мушинка М. Євген Онацький — призабутий український енциклопедист // Укр. енциклопедистика: Мат. 3-ї міжнар. наук. конф., 22–23 жовт. 2013, Київ. К., 2014;
- Білокінь С. Енциклопедист, який випередив час (125 років від дня народження Євгена Онацького) // Енциклопедичний вісник України. 2019. Вип. 11.