Осадчий Тихін Іванович

Визначення і загальна характеристика

ОСА́ДЧИЙ Тихін Іванович (18(30). 06. 1866, с. Будище, нині Звенигород. р-ну Черкас. обл. — 24. 12. 1945, с. Шевченкове Конотоп. р-ну Сум. обл.) — громадський і кооперативний діяч, економіст, письменник. Батько Н. Осадчої-Янати. Походив із родини колиш. кріпаків. Закін. Звенигород. міське училище. Від 1890 працював статистиком у Херсон. і Симбір. (Росія) земствах. Досліджував питання землеволодіння та землекористування. На основі зібраних на Херсонщині матеріалів видав свою першу працю «Щербановская волость Елисаветградского уезда Херсонской губернии» (Хн., 1891), про яку схвально відгукнувся А. Кримсь­кий. 1897–1904 — секр. Київ. товариства с. господарства, від 1904 учителював у Черніг. губ. Одружився із дочкою О. Лазаревського, мешкав на її батьківщині у с. Гирявка Конотоп. пов. Черніг. губ. (нині Шевченкове). Очолював правління місц. кредит. товариства, був чл. київ. осередку товариства «Просвіта», активно листувався з Б. Грінченком та ін. укр. діячами. Організатор і голова Конотоп. союзу кредит. і ощадно-позичк. т-в. Автор соц.-побут. повістей і романів «Силы деревни: Хроника (1870–1900 г.г.)» (Мос­ква, 1900; 2-е вид. — «На службе обществу», Москва, 1902), «На грані ХХ століття» (К., 1911), «Діти землі» ([Б. м.], 1914); нарису «Козацкий батько Палий: Очерк из истории старой козацкой Украи­ны», К., 1900). За кн. «Борцы за землю и правду» (К., 1908) був заарешт. і на декілька місяців ув’язнений. У березні 1917 став чл. УЦР, у травні–червні того ж року на 1-му Всеукр. селян. з’їз­ді обраний чл. ЦК і товаришем (заст.) голови Укр. селян. спілки. 1918 став співорганізатором Центр. укр. с.-г. кооп. союзу в Києві. Від 1919 мешкав у Конотоп. пов., 1921 домігся відкриття у с. Тиниця (нині Ніжин. р-ну Черніг. обл.) новатор. с.-г. школи і став її першим дир. (активно залучав дітей до освіти). Наприкінці 1920-х рр. звільнений з посади, учителював у Конотопі та Гирявці. Автор ст. «З уст народу про Тараса Шевченка. Спогади вісімдесятника» // «Літературний журнал», 1939, № 7.

Завантажити статтю