Попович Дмитро

Визначення і загальна характеристика

ПОПО́ВИЧ Дмитро (07. 11. 1899, с. Велика Копаня, нині Берегівського р-ну Закарпатської обл. — 03. 10. 1968, м. Хуст Закарпатської обл.) — освітній і громадський діяч, письменник, журналіст, редактор. Після закінчення теологічних студій у Будапешті був катехитом у Хусті. Плідно працював на ниві духовного й національного відродження Закарпаття у 1920–30-х рр., успішно вів проповідницьку й освітню діяльність та брав активну участь у політичному житті краю. Послідовно виступав проти комуністичних і русофільських впливів на Закарпатті. 15 квітня 1926 газета «Свобода» писала про нього як про людину, яка з гарячою любов’ю просвіщає свій народ. Був членом Першої Центральної Руської (Української) Народної Ради. Працював професором державної реальної гімназії в Хусті, 1938–39 — її директор та голова українських греко-католицьких священників Карпатської України. Був провідником Пласту в Хусті, консисторіальним радником та членом Проводу Українського національного об’єднання (УНО), що відіграло провідну роль у виборах до першого сойму Карпатської України. Доля П. різко змінилася після окупації Закарпаття Угорщиною, а згодом — після приходу радянської влади. Він змушений був припинити свою подвижницьку працю. 1949, після другого арешту, був засуджений на 25 р. Покарання відбував в Іркутську (РФ). Після важкої праці в шахтах 1956 повернувся додому скаліченим.

У 1920–30-х рр. П. активно співпрацював з національною пресою. У щоденній газеті «Русинъ» друкував розлогу студію «Женскій вопрос», що вийшла окремим накладом як 9-та книжка «Русина». На сторінках цього ж видання у статті «Пресса и народ» порушив важливе питання тогочасної періодики (1923, ч. 166). У ній він зазначав, що преса може бути як руйнівником, так і прекрасним учителем, і вважав її найбільшим і найсильнішим учителем народу. Його плідну співпрацю в газеті «Русинъ» високо оцінив її редактор, чеський вчений Ф. Тіхий. П. виступав також зі статтями на сторінках газети «Учитель» («Отокар Бжезіна», 1929, ч. 55, 58), краєзнавчого журналу «Підкарпатська Русь» («Роля жѣнки в національному житю» (1930, ч. 1–3). Однак найактивніше й систематично співпрацював із газетою «Свобода»: друкував публіцистичні та наукові, педагогічні й дискусійні статті, кореспонденції, проповіді та виступи, краєзнавчі матеріали, вірші й оповідання тощо. Звичайно, найбільше публікацій присвячено релігійній і духовній тематиці (вони вміщені під рубрикою «Духовна жизнь»): «Христос воскресе!» (1928, ч. 15), «Наш великий пост» (1929, ч. 16), «По Різдву» (1931, ч. 4), «Святий вечір» (1932, ч. 1/2), «Католіцизм і життя» (1933, ч. 4), «Воскресаємо?..» (1934, ч. 13/14), «Слава в вишних Богу!» (1937, ч. 1) та багато ін. На сторінках «Свободи» часто зустрічаються різні його оперативні репортажі («Велике свято в Хустѣ», 1926, ч. 44–45; «Життя кличе їх... із нагоди посвячення нових 12 священиків в Ужгороді», 1932, ч. 29), виступи та промови («Памяти Духновича...», 1928, ч. 17; «Руська пісня...», 1934, ч. 19; «Ідеї нашої молоді...», 1935, ч. 19). Тут він осмислював різні суспільно-політичні, освітні й духовні процеси, писав про відомих діячів минулого та тогочасних: «Преосвященний Петро Ґебей і наша молодь» (1931, ч. 18), «Іван Дон Боско. Життя і діло» (1934, ч. 17, 18, 20, 24, 26), «Т. Ґ. Масарик — Едвардъ Бенеш» (1937, ч. 20), «Автономна Підкарпатська Русь» (1937, ч. 32) тощо. 1928 у цій газеті П. виступив проти необ’єктивних нападок на закарпатську літературу журналу «Наша земля», зокрема автора критичних публікацій А. Крука (Антона Дівнича) — статті «Ave “Caesar”, morituri te salutant! Пану А. Крукови до уваги» (ч. 6) та «Подкарпатська литература в зеркалѣ обєктивноѣ правды. Пану А. Крукови до уваги» (ч. 7–9, 11, 17), у першій, зокрема, він боронив і себе від несправедливих, тенденційних оцінок, наводячи результати своєї праці й здобутки. П. — автор низки гімназійних підручників з релігії та ін. книг на релігійну тематику (розповсюджували між русинами на Підкарпатті, Пряшівщині та Югославії 100-тисячним тиражем), на які з’являлися схвальні рецензії у часописах «Свобода», «Благовѣстник», «Душпастыр», «Руски новини» тощо. Наприклад, його книгу «Божа Мати (Життя Пречистої Діви Марії)» (Уж., 1931) детально проаналізував у «Свободі» (1931, ч. 50) рецензент А. Х., високо оцінивши подвижницьку працю молодого професора-отця та його легкий, свіжий стиль: «Книжка таким язиком писана, що из насолодою може прочитати її як Іван, так і пан, духовна чи світська особа». Друкувався також і в «Новій свободі» («Др. Франц Цінек, приятель українців (З нагоди його пятдесятиліття)», 1938, ч. 36; «Політична мудрість і вибори», 1939, ч. 30 та ін.). Йому належать вірші й оповіданння з народного життя та закарпатського побуту, які друкував, зокрема, на сторінках «Альманаху письменникôв Пôдкарпатскоѣ Руси “Трембѣта”» (Уж., 1926), «Свободи», календарів «Уніо» та «Просвѣти».

Завантажити статтю