Попович Дмитро

Визначення і загальна характеристика

ПОПО́ВИЧ Дмитро (07. 11. 1899, с. Велика Копаня, нині Берегівського р-ну Закарпатської обл. — 03. 10. 1968, м. Хуст Закарпатської обл.) — освітній і громадський діяч, письмен­ник, журналіст, редактор. Після закінче­н­ня теологічних студій у Будапешті був катехитом у Хусті. Плідно працював на ниві духовного й національного від­родже­н­ня Закарпа­т­тя у 1920—30-х рр., успішно вів проповід­ницьку й освітню діяльність та брав активну участь у політичному житті краю. Послідовно ви­ступав проти комуністичних і русофільських впливів на Закарпат­ті. 15 квітня 1926 газета «Свобода» писала про нього як про людину, яка з гарячою любовʼю просвіщає свій народ. Був членом Першої Центральної Руської (Української) Народної Ради. Працював професором державної реальної гімназії в Хусті, 1938—39 — її директор та голова українських греко-католицьких священ­ників Карпатської України. Був провід­ником Пласту в Хусті, консисторіальним радником та членом Проводу Українського національного обʼ­єд­на­н­ня (УНО), що ві­діграло провід­ну роль у виборах до першого сойму Карпатської України. Доля П. різко змінилася після окупації Закарпа­т­тя Угорщиною, а згодом — після приходу радянської влади. Він змушений був припинити свою подвижницьку працю. 1949, після другого арешту, був засуджений на 25 р. Покара­н­ня від­бував в Іркутську (РФ). Після важкої праці в шахтах 1956 повернувся додому скаліченим.

У 1920—30-х рр. П. активно спів­працював з національною пресою. У щоден­ній газеті «Русинъ» друкував роз­логу студію «Женскій во­прос», що ви­йшла окремим накладом як 9-та книжка «Русина». На сторінках цього ж ви­да­н­ня у стат­ті «Прес­са и народ» порушив важливе пита­н­ня тогочасної періодики (1923, ч. 166). У ній він за­значав, що преса може бути як руйнівником, так і прекрасним учителем, і вважав її найбільшим і найсильнішим учителем народу. Його плідну спів­працю в газеті «Русинъ» високо оцінив її редактор, чеський вчений Ф. Тіхий. П. ви­ступав також зі ста­т­тями на сторінках газети «Учитель» («Отокар Бжезіна», 1929, ч. 55, 58), крає­знавчого журналу «Під­карпатська Русь» («Роля жѣнки в національному житю» (1930, ч. 1—3). Однак най­активніше й систематично спів­працював із газетою «Свобода»: друкував публіцистичні та наукові, педагогічні й дис­кусійні стат­ті, кореспонденції, проповіді та ви­ступи, крає­знавчі матеріали, вірші й оповіда­н­ня тощо. Звичайно, найбільше публікацій присвячено релігійній і духовній тематиці (вони вміщені під рубрикою «Духовна жизнь»): «Христос воскресе!» (1928, ч. 15), «Наш великий пост» (1929, ч. 16), «По Різдву» (1931, ч. 4), «Святий вечір» (1932, ч. 1/2), «Католіцизм і життя» (1933, ч. 4), «Воскресаємо?..» (1934, ч. 13/14), «Слава в вишних Богу!» (1937, ч. 1) та багато ін. На сторінках «Свободи» часто зу­стрічаються різні його оперативні репортажі («Велике свято в Хустѣ», 1926, ч. 44—45; «Життя кличе їх... із нагоди посвяче­н­ня нових 12 священиків в Ужгороді», 1932, ч. 29), ви­ступи та промови («Памяти Духновича...», 1928, ч. 17; «Руська пісня...», 1934, ч. 19; «Ідеї нашої молоді...», 1935, ч. 19). Тут він осмислював різні су­спільно-політичні, освітні й духовні процеси, писав про ві­домих діячів минулого та тогочасних: «Преосвящен­ний Петро Ґебей і наша молодь» (1931, ч. 18), «Іван Дон Боско. Життя і діло» (1934, ч. 17, 18, 20, 24, 26), «Т. Ґ. Масарик — Едвардъ Бенеш» (1937, ч. 20), «Автономна Під­карпатська Русь» (1937, ч. 32) тощо. 1928 у цій газеті П. ви­ступив проти необʼєктивних нападок на закарпатську літературу журналу «Наша земля», зокрема автора критичних публікацій А. Крука (Антона Дівнича) — стат­ті «Ave “Caesar”, morituri te salutant! Пану А. Крукови до уваги» (ч. 6) та «Подкарпатська литература в зеркалѣ обєктивноѣ правды. Пану А. Крукови до уваги» (ч. 7—9, 11, 17), у першій, зокрема, він боронив і себе від не­справедливих, тенденційних оцінок, наводячи результати своєї праці й здобутки. П. — автор низки гімназійних під­ручників з релігії та ін. книг на релігійну тематику (роз­по­всюджували між русинами на Під­карпат­ті, Пряшівщині та Югославії 100-тисячним тиражем), на які зʼявлялися схвальні рецензії у часописах «Свобода», «Благовѣстник», «Душпастыр», «Руски новини» тощо. На­приклад, його книгу «Божа Мати (Життя Пречистої Діви Марії)» (Уж., 1931) детально про­аналізував у «Свободі» (1931, ч. 50) рецензент А. Х., високо оцінивши подвижницьку працю молодого професора-отця та його легкий, свіжий стиль: «Книжка таким язиком писана, що из насолодою може прочитати її як Іван, так і пан, духовна чи світська особа». Друкувався також і в «Новій свободі» («Др. Франц Цінек, приятель українців (З нагоди його пятдесятилі­т­тя)», 1938, ч. 36; «Політична мудрість і вибори», 1939, ч. 30 та ін.). Йому належать вірші й оповідан­н­ня з народного життя та закарпатського побуту, які друкував, зокрема, на сторінках «Альманаху письмен­никôв Пôдкарпатскоѣ Руси “Трембѣта”» (Уж., 1926), «Свободи», календарів «Уніо» та «Просвѣти».

Пр.: Женскій во­прос. 1923; Исторія Церкви Христовой для середнихъ и горожанскихъ школъ. 1925; Апологетика або оборона Христ. католицькой вѣры для середнихъ школъ и учительскихъ семинарій. 1926; На земли св. Кирила и Методія. 1926; Вам солодкѣ молодѣ братя. 1927; Дорога правди або книга для по­знанія баптистов и их науки в формѣ катехизму. 1927; Свѣтло в темнотѣ (по­знаня суботников в формѣ катехизма). 1928; Марійська конгрегація. 1928 (усі — Ужгород).

В. В. Ґабор

Завантажити статтю