Павликовський Юліан Володимирович

ПАВЛИКО́ВСЬКИЙ Юліан Володимирович (20. 07. 1888, с. Синьків Камʼянко-Струмилівського пов., нині Червоно­градського р-ну Львівcької обл. — 28. 12. 1949, м. Мюнхен, Німеч­чина, 1972 пере­похований у крипті собору св. Софії у Римі) — громадсько-політичний і ко­оперативний діяч. Чоловік І. Павликовської. Дійсний член НТШ (1935). У 1906 закінчив гімназію у м. Броди (нині Золочівського р-ну Львівської обл.), 1914 — сільськогосподарські курси з агрономії та кооперації у Високій школі хліборобської культури у Відні, 1906—10 ви­вчав право у Львівському університеті. Під час 1-ї світової війни звільнений від військової служби за станом здоровʼя. Від 1915 працював на керівних посадах у товаристві «Сільський господар». Активний діяч Української національно-демократичної партії. Після під­писа­н­ня Брестського мирного договору 1918 роз­робляв про­граму роз­витку кооперації на Над­дні­прянщині, створив спілку «Товарооб­мін» для покраще­н­ня торгівлі між Галичиною та Над­дні­прянщиною. Головним партнером у Києві ви­ступав «Дні­просоюз», особливо активно їхня спів­праця роз­горнулася після Листопадового чину 1918. За під­тримки П. на початку 1919 «Дні­просоюз» від­крив свою філію у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Неодноразово брав участь або делегував своїх під­леглих для роботи на всеукраїнських ко­оперативних зʼ­їздах у Києві. Ідеолог українського ко­оперативного руху в Східній Галичині. У 1915—20 і 1923—33 — член дирекції, 1933—39 — директор «Народної торгівлі»; водночас 1922—44 — голова Ревізійного союзу українських ко­оперативів; 1926—29 — голова на­глядової ради «Маслосоюзу»; 1924—29 — член контрольної комісії Земельного банку гіпотечного; 1929—39 — член ради Центробанку; 1924—39 — єдиний український член Державної ко­оперативної ради Польщі. Викладав ко­оперативне й аграрне право в Українському таємному університеті (1921—22) та на вищих економічних курсах при товаристві «Просвіта» (1923—26) у Львові. Неодноразово пред­ставляв українську кооперацію на між­народних зʼ­їздах ко­оперативного руху, був їхнім спів­організатором. Спів­засновник (1925), за­ступник голови (1930—39) Українського національно-демократичного обʼ­єд­на­н­ня. Об­ґрунтував ідею українського господарського націоналізму та боротьбу за право на само­стійний економічний роз­виток шляхом під­несе­н­ня сільського господарства, промисловості, торгівлі, покраще­н­ня матеріального становища українців. 1930—38 — польський сенатор. Захищав права українців на участь у парцеляції поміщицьких маєтків та вільну купівлю землі, боровся із за­провадже­н­ням дис­кримінаційного ко­оперативного закону 1934 і молочарського закону 1936. У 1940 скори­стався з угоди про обмін населе­н­ням між СРСР та Німеч­чиною і ви­їхав до м. Краків, активно створював українські ко­оперативи на території Варшавського генерал-губернаторства. 5 липня 1941 оголошений Міні­стром народного господарства в Українському державному правлін­ні — уряді Я. Стецька, але від цієї посади від­мовився. Повернувся до Львова, керував усією від­родженою українською кооперацією в рамках дистрикту «Галичина». У серпні 1944 ви­їхав до Німеч­чини. Очолював Обʼ­єд­на­н­ня українських ко­оперативів у м. Мюнхен, викладав аграрне законодавство й кооперацію в УВУ та на різних ко­оперативних курсах. Від 1947 — член Української національної ради уряду УНР в екзилі. Член на­глядових рад ко­оперативів «Лябор», «Кос», «Унія» у Мюнхені. 1999 у рідному селі від­крито меморіальну дошку П.

Завантажити статтю