Петрович Даниця
ПЕ́ТРОВИЧ Даниця (Петровић Даница; 02. 12. 1945, Белґрад) — сербська музикознавиця. Доктор музикологічних наук (1980). Наукова премія Фонду В. Караджича за книгу «Хіландарські ктитори в православному співі» (1999, видана сербською та англійською мовами, разом із записами співу на компакт-диску). Закінчила Музичну академію в Белґраді, де 1970 захистила дипломну роботу під керівництвом С. Джурич-Клайн. 1971 стажувалася в Оксфорді (Велика Британія) під керівництвом Е. Велеса, та в Німеччині, де відвідувала курси І. фон Гарднера та М. Фафа. 1975–80 навчалася в аспірантурі та докторантурі при кафедрі музикознавства філософського факультету Університету в Любляні, захистила докторську дисертацію на тему «Осмогласник в музичній традиції південних слов’ян» (виконана на основі рукописів хіландарського монастиря св. Наума, 1982 опублікована сербською мовою у Белґраді у 2-х т.). Від 1970 працює в Інституті музикознавства Сербської АН та мистецтв (Белґрад): від 1995 — старший науковий співробітник, 2001–12 — директор. 1993–2012 викладала історію вітчизняної музики на бакалаврських та магістерських студіях Академії мистецтв у м. Новий Сад. Водночас вела курс історії церковної музики в Музичній академії в Східному Сараєво. П. — вчений секретар Комітету історії сербської музики Сербської АН та мистецтв, заступник головного редактора та головний редактор наукового часопису «Зборник Матице српске за сценске уметности и музику». Організувала і вела понад 30 шкіл церковного співу «Корнелію на спомин» у Сремських Карловцях, монастирі Йошаніца, у Сентендре (Угорщина) та Будапешті. П. — дослідниця сербської духовної музики, зокрема впливів київського розспіву на сербський церковний спів 18 ст. Вивчала кириличні Неумські рукописи 15–19 ст. та архівні матеріали, пов’язані з історією сербської духовної музики. Досліджувала архіви Сербської АН та мистецтв у Сремських Карловцях і Белґраді, а також у містах Новий Сад, Задар (Хорватія), Заґреб, Любляна, Варшава. До сфери її наукових зацікавлень належать теми, пов’язані з візантійськими основами сербської церковної музики, поствізантійська греко-сербська музика та українсько-сербські культурні зв’язки у 18 ст., традиційний сербський національний церковний розспів і зв’язки сербської музики з європейською у 19 ст. Дослідження П. у цій галузі дають змогу простежити спадкоємність сербської духовної музики від Середньовіччя до наших днів. У статті «Ukrainian melodies in the Serbian Monasterу of Krka (Dalmatia)» («Українські мелодії в сербському монастирі Крка (Далмація)», опублікованій у науковому часописі «Musicological Annual» (Любляна, 1978, т. 14) доводить, що переписувачем чотирьох українських пісень та однієї народної, вміщених на форзацах і всередині обкладинок друкованої книги «Зерцало Богословіи» К. Транквіліона-Ставровецького (1615), знайденого в бібліотеці сербського монастиря Крка в Далмації, був український чернець або серб, що навчався в Києві, оскільки записи зроблено т. зв. київською нотацією, а мова текстів видає їхнє українське походження. Подібні зауваги містить дослідження П. «Српска музика и руско-српске културне везе у XVIII веку» («В. Чубриловић. Југословенске земље и Русија у XVIII веку», Београд, 1986), у якому доведено, що на становлення новітнього сербського церковного співу значно вплинув український, оскільки у 18 ст. в ньому на перший план вийшли «тональні особливості західноєвропейської музики та нові форми мелодичної побудови, подібні до київського розспіву».
Завантажити статтю
