Побуґ-Маліновський Владислав

ПО́БУҐ-МАЛІНО́ВСЬКИЙ Владислав (Pobóg-Malinowski Władysław; 23. 11. 1899, м. Архангельськ, Росія — 21. 11. 1962, м. Женева, Швейцарія) — польський військовик, історик, публіцист. Від 1908 на­вчався в Архангельській філологічній гімназії, з якої 1916 виключений. Закінчив Володимирську військову школу в Петро­граді (нині Санкт-Петербург). Служив у 1-й польській роті Петро­градського гарнізону, при штабі 1-го польського корпусу генерала Ю. Довбор-Мусницького в Мінську. На­прикінці січня 1918 пере­йшов під командува­н­ня Начального комітету Польського війська. 7 липня 1918 заарештований і увʼязнений у Москві. 23 лютого 1919 звільнений, ви­їхав до Варшави, у ранзі під­поручика прийнятий до польської армії. Учасник польсько-радянської війни. Незабаром від­ряджений на посаду за­ступника комен­данта табору військовополонених у с. Стшалково, де в той час пере­бували вояки УГА, Червоної армії, цивільні інтерновані. Через за­стосува­н­ня «енергійних засобів» проти полонених заарештований і від­даний у військовий трибунал, згодом виправ­даний і реабілітований. Військову службу 1921—25 по­єд­нував із на­вча­н­ням на полоністиці у Яґел­лонському університеті в Кракові. Писав художні й публіцистичні твори, пере­кладав Л. Толстого й Ф. Достоєвського польською мовою. 1925 написав рецензію на книгу спогадів Ю. Пілсудського, за що був звільнений з посади адʼютанта С. Шептицького. 1926 пере­їхав з Кракова до м. Золочів (нині Львівської обл.), служив у 12-му полку польової артилерії. 18 березня 1928 ви­ступив з рефератом про Ю. Пілсудського, що згодом ви­йшов окремою брошурою і привернув увагу польської громадськості. Праця П. глорифікувала Ю. Пілсудського й викликала інтерес в оточе­н­ня маршалка. Від 1929 працював у Військовому історичному бюро, водночас спів­працював із Ін­ститутом досліджень новітньої історії Польщі. Звільнений від військової служби, залучений до написа­н­ня історії політичного табору пілсудчиків. Секретар редакції 10-томного ви­да­н­ня «Pisma — Mowy — Rozkazy Jozefa Pitsudskiego». Написав низку публіцистичних творів, працював над історією польського визвольного руху 1864—1918. Від 1932 — керівник Історично-наукового від­ділу МЗС Польщі, від 1934 очолював архів при польському уряді. У вересні 1939 емігрував до Франції. 1940 брав участь у боях із німцями. Спів­працював із Польською організацією боротьби за незалежність. Від 1944 — радник при генеральному консульстві Польщі у Франції, 1945 очолював військовий від­діл посольства. До 1948 був офіцером Польської ліквідаційної місії у Парижі. Послідовно за­ймав антикомуністичні позиції. Ви­вчав історію дипломатії. Автор 3-томної новітньої політичної історії Польщі, що стала своєрідною хронікою, зі­бра­н­ням унікальних архівних документів, джерел, спогадів, роз­мов зі свідками подій 1864—1945. У 2-му томі детально описав польсько-українську війну 1918—19, політичну ситуацію у Східній Галичині після зайня­т­тя її польськими військами, про­аналізував опір українського населе­н­ня польській владі, акцентував увагу на бойкоті українцями пере­пису населе­н­ня, виборів до польського парламенту, мобілізації юнаків до польського війська, діяльності УВО тощо. При цьому П. не приховував справжніх намірів польської влади, аналізував її помилки у ставлен­ні до українців. Окремі твори П. про Ю. Пілсудського українські адвокати використовували для виправ­да­н­ня в судах діяльності УВО та ОУН. Від 1948 вміщував публікації у часописі «Kultura» Є. Ґедройця. Архів П. зберігається в Ін­ституті Ю. Пілсудського у м. Нью-Йорк (США).

Завантажити статтю