АДАМО́ВИЧ Отто Максович (18. 07. 1891, м. Лібава Курляндської губ., Росія, нині Лієпая, Латвія — 26. 04. 1938, Київ) — художник-кераміст. З походже­н­ня німець. Учасник 1-ї світової війни. Закінчив Миргородську художньо-промислову школу (нині Полтавська обл., 1912). Від­тоді працював учителем художньої кераміки в Камʼянець-Подільській художньо-промисловій школі (нині Хмельницька обл.). Згодом викладав технологію гончарного виробництва та будівельної кераміки, рисунок і кресле­н­ня у художньо-ремісничій майстерні, а також виконував обовʼязки помічника керівника на­вчальної частини, завідував гончарним від­ділом (від 1919), деякий час обі­ймав посаду за­ступника директора школи. Очолював числен­ні екс­педиції до гончарних осередків Поді­л­ля, зокрема у вересні 1923 разом із В. Гаґенмейстером і вихованцями на­вчального закладу ви­вчав гончарство с. Адамівка й намагався пере­конати владу в необхідності на­да­н­ня тамтешнім гончарям допомоги в організації їхнього виробництва. Серед виробів А. пере­важали роботи в подільському стилі. Виконував рисунки для книжок та альбомів, що видавали в літо­графсько-цинко­графічній майстерні Камʼянець-Подільської художньо-промислової школи, зокрема ілюстрував працю О. Адамовича «Гончарні миски с. Бубнівки» (1927). Викладав у Харківському полі­графічному ін­ституті; ймовірно, від 1931 — помічник інженера-кераміка в Камʼянець-Подільському, 1935–36 — Харківському силікатних ін­ститутах. У цьому ж році на за­проше­н­ня В. Гаґенмейстера пере­їхав до Києва, де від 1937 — ін­структор-технолог із гончарства цеху екс­периментальних майстерень; завідувач керамічного від­ділу (Лаврської школи) Музею українського народного мистецтва (Київ). Заарештований за звинуваче­н­ням у приналежності до під­пільної української контр­революційної організації, засуджений до вищої міри покара­н­ня з конфіскацією майна. Роз­стріляний після 4-х місяців трима­н­ня під арештом. Реабілітований 1989.