Скаба Андрій Данилович

СКАБА́ Андрій Данилович (29. 11(12. 12). 1905, с. Хорішки Кобеляцького пов. Полтавської губ., нині Кременчуцького р-ну Полтавської обл. — 26. 06. 1986, Київ) — радянський історик, партійний діяч. Кандидат історичних наук (1949), професор (1964), академік АН УРСР (1967). Учасник 2-ї світової війни. Державні нагороди СРСР. Закінчив Полтавський педагогічний технікум (1925), Харківський університет (1934). Від 1925 учителював; від 1935 працював у Харківському педагогічному ін­ституті та університеті; 1940—41 — завідувач кафедри нової історії Львівського університету; 1946—49 — директор Центрального архіву Жовтневої революції та соціалістичного будівництва УРСР (Харків); водночас — завідувач кафедри нової історії Харківського університету; 1951—59 — секретар Харківського облкому КПУ з питань пропаганди; у липні—жовтні 1959 — Міністр вищої і середньої спеціальної освіти УРСР; 1959—68 — кандидат у члени Політбюро і секретар ЦК КПУ; депутат ВР УРСР та СРСР. 1968—73 — директор, від 1973 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту історії АН УРСР (Київ). Наукові дослідже­н­ня: історія радянського су­спільства і комуністичної партії. Від­повід­альний редактор 4-томної «Радянської енциклопедії історії України» (К., 1969—72). Очолював комісію ЦК КПУ, що 1972 роз­глянула твір І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» і на­звала його «пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР…», а автора — ворогом радянської влади, українським буржуазним націоналістом. Пр.: Шлях, осяяний Леніним. 1969 (спів­авт.); Парижская мирная конференция и иностран­ная интервенция в Стране Советов (январь—июнь 1919 г.). 1971; Духовний роз­квіт українського народу. 1972 (спів­авт.); История рабочих Донбас­са. 1981 (спів­авт.); Трудящиеся Страны Советов в борьбе за мир: 1917—1920. 1987 (усі — Київ).

Завантажити статтю