Самад Абдулхамід

САМА́Д Абдулхамід (Самад Абдулҳамид; 05. 08. 1947, с. Шикоргах Кулябської, нині Хатлонської обл., Таджикистан) — таджицький прозаїк, публіцист, сценарист, перекладач. Народний письменник Таджикистану (1999). Член СП Таджикистану (1982). Закінчив Душанбинський педагогічний інститут імені Т. Шевченка (1969). Працював журналістом республіканської газети «Тоҷикистони Советӣ» («Радянський Таджикистан», 1969–77), старшим редактором відділу прози (1977–87), головним редактором (1990–93) літературного журналу «Садои Шарқ» («Голос Сходу»), заступником головного редактора тижневика «Адабиёт ва санъат» («Література і мистецтво», 1987–88) та журналу «Фарҳанг» («Культура», 1989–90), 1-м заступником голови СП Таджикистану (1993–2015). Публікувати твори почав зі студентських років. Автор понад 20-ти книг прози й публіцистики; низки сценаріїв, циклу віршів та багатьох статей і есе про важливі питання літератури, життя й творчість таджицьких, киргизьких письменників. За збірки оповідань для дітей і підлітків «Паррончакҳо» («Птахи», 1983) та «Аспи бобом» («Дідусів кінь», 1986) відзначений Державною премією Таджикистану імені А. Рудакі (1990). У своїх творах розкриває реальність сьогодення у нерозривності з культурною традицією й звичаями народу через життєво переконливі образи людей з багатим внутрішнім світом. Мова письма образна, метафорична, багата на діалектну, народнорозмовну лексику. Деякі оповідання С. перекладено білоруською, естонською, киргизькою, російською, узбецькою, українською та ін. мовами. З української мови переклав таджицькою твори Гр. Тютюнника, що вийшли окремим виданням — «Климко: Қисса ва ҳикояҳо» («Климко: Повість і оповідання», Душанбе, 2011), до якого увійшли власне повість та 9 оповідань — «Се куку бо саломаш» («Три зозулі з поклоном»), «Тезоб» («На перекаті»), «Се навха дар мотами Степан» («Три плачі над Степаном»), «Модбуз» («Кізонька»), «Устим ва Оляна» («Устим та Оляна»), «Дар ҷои сӯхтор» («На згарищі»), «Дар ҳавлии Кравчина» («У Кравчини обідають»), «Катяро ба шавҳар доданд» («Оддавали Катрю»), «Вақти говгум» («Сутінки»). С. зміг знайти дуже точні відповідники українській народній мові й збагатити таджицьку літературну мову колоритною, глибинною народною лексикою. Українська тематика має особливе місце в есе й дорожніх нотатках С., зокрема в 3-й частині мемуарної праці «Раҳоварди зиндагӣ» («Шлях життя»), опублікованій у журналі «Садои Шарқ» (2024, № 3). Українською мовою окремі його твори переклав В. Рудковський.

Рекомендована література

1. Бакозода Ҷ. Абдулхамиди Самад ва инкишофи хикоя. Душанбе, 2007;
   Google Scholar Internet
2. Як промінь вранішньої зорі: Григір Тютюнник озвався таджицькою // Українська літературна газета. 2012, 27 лют.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю