Фокін Вітольд Павлович
ФО́КІН Вітольд Павлович (25. 10. 1932, с-ще Новомиколаївка, нині місто Запорізького р-ну Запорізької обл. — 20. 03. 2025, Київ) — радянський і пострадянський державний діяч. Кандидат технічних наук (1970). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1986). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2002) і 4-го (2012) ступенів. Державні нагороди СРСР. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (нині Дніпро, 1954). Працював у вугільній промисловості, зокрема очолював комбінат «Свердловантрацит» (Ворошиловградська, нині Луганська обл.); від 1971 — у Держплані УРСР: начальник відділу, заступник голови (від 1972), голова (від 1987). Народний депутат ВР СРСР 10—12-го скликань (1979—91), ВР УРСР 11-го скликання (1985—90). Від 1987 — заступник голови, від 1990 — голова РМ України. 1990—91 — член ЦК КПРС. У грудні 1991 був серед підписантів Біловезьких угод про ліквідацію СРСР і утворення СНД. 30 вересня 1992 під тиском громадськості, а також через незгоду з фінансовою політикою Президента Л. Кравчука (Ф. вважав передчасним вихід із рубльової зони) подав у відставку. Від 1993 — науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ (Київ). Президент Міжнародного фонду гуманітарних і економічних звʼязків України з РФ. 1997—2001 — член Вищої економічної Ради при Президентові України. Від 18 серпня до 30 вересня 2020 — 1-й заступник глави української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Сході України. Виявив себе як відверто проросійськи налаштований діяч, 31 серпня 2020 був занесений до бази Українського волонтерського сайту Центру «Миротворець». Ф. критикував президентів В. Ющенка та П. Порошенка, був незгодний із їхньою гуманітарною політикою та процесом декомунізації. Виправдовував російську анексію Криму, заявляв, що не бачить «ніякого підтвердження того, що на Донбасі триває війна між Україною і Росією». На початку повномасштабної війни РФ проти України 2022 зʼявилася новина, що уламки російської ракети пошкодили будинок Ф. у Дарницькому р-ні Києва (сам він перебував у Молдові). 2015 Ф. видав власний переклад поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила» українською мовою.
Рекомендована література
Завантажити статтю
