Сеченов Іван Михайлович

СЕ́ЧЕНОВ Іван Михайлович (Сеченов Иван Михайлович; 01(13). 08. 1829, с. Теплий Стан Симбірської губ., нині Сеченово Нижньогородскої обл., РФ — 02(15). 11. 1905, Москва) — російський фізіолог та психолог. Доктор медицини (1860) та зоології (1870), почесний академік Санкт-Петербурзької АН (1904). Закінчив Головне інженерне училище в Санкт-Петербурзі (1848), Московський університет (1856). У 1856—59 пере­бував за кордоном. Від 1860 — завідувач кафедри фізіології Медико-хірургічної академії в Санкт-Петербурзі, де організував одну з перших фізіологічну лабораторію. 1871—76 — завідувач кафедри фізіології Новоросійського університету в Одесі. 1876—88 — професор Санкт-Петербурзького університету, при якому також створив фізіологічну лабораторію. Водночас став спів­засновником та читав лекції на Вищих жіночих курсах. Від 1889 — приват-доцент, 1891—1901 — професор кафедри фізіології Московського університету. Після 1901 продовжував екс­периментальну діяльність та викладав на Пречистенських робітничих курсах. Праці С. мали значний вплив на роз­виток вітчизняної та світової фізіології, становле­н­ня наукових уявлень про людину, її психічну організацію та поведінку. Ідеї вченого покладено в основу нейрофізіології, фізіології праці, фізіології екс­тремальних станів. Автор уче­н­ня про поведінку живих істот, механізми сві­домості та волі людини, в основі якого — твердже­н­ня, що всі акти сві­домого і несві­домого життя є рефлекторними за способом реалізації. У результаті ви­вче­н­ня головного мозку С. від­крив центральне гальмува­н­ня (згодом отримало назву «сеченовське»), що змінило уявле­н­ня про функції нервової системи в психічній діяльності. Керуючись від­кри­т­тями у фізіології, роз­винув психологічну концепцію, спрямовану проти дуалістичних по­глядів на від­ноше­н­ня психіки до її тілесного субстрату. Його концепція спростувала по­гляди на психіку як за­мкнений внутрішній світ, процеси якого починаються й закінчуються у сві­домості та можуть бути пі­знані лише завдяки внутрішнім спо­стереже­н­ням самого субʼєкта. С. вперше в історії науки об­ґрунтував обʼєктивний метод у досліджен­ні психічних процесів, простеживши їхній роз­виток під впливом вихова­н­ня. Положе­н­ня вченого про рефлекторну природу психіки не зводило її до рефлексу чи нервових процесів, а перед­бачало роз­гляд кожного психічного акту (увага, памʼять, мисле­н­ня тощо) як цілісного утворе­н­ня (сприйня­т­тя зовнішніх стимулів, їхнє пере­творе­н­ня у нервових центрах і від­повід­на робота мʼязів). Виходячи з уявле­н­ня про мʼязи як орган пі­зна­н­ня, С. вважав важливим результатом їхнього функціонува­н­ня створе­н­ня чут­тєвих образів простору і часу. Ви­вчав походже­н­ня складних форм пі­знавальної діяльності. 1956 АМН СРСР заснувала премію імені С., його імʼям на­звано кратер та астероїд 5234, вулиці в Одесі та Севастополі. На алеї вчених Дні­провського медичного університету встановлено погру­д­дя. 1907 у Москві ви­дано його «Автобио­графические записки».

Завантажити статтю