КРИ́СТЕР Арнольд Едмундович (Арнольд-Едуард Германович-Едмундович; 30. 10(11. 11). 1886, Київ — 24. 10. 1937, там само) — право­знавець. Онук В. Кристера — зна­йомого Т. Шевченка, засновника садівн. фірми і садівн. господарства, нині ві­домого як квітк.-декор. госп-во «Троянда», і ланд­шафт. парку Кристе­ра гірка. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1912), де був залишений професор. стипендіатом каф. рос. цивіл. права та судочинства. 1913 вступив до Київ. юрид. товариства. 1913–14 слухав лек­ції у Берн. і Тюбінґен. (Німеч­чина) університетах. Від 1917 — приват-доцент, 1919 — секр. юрид. факультету Київ. університету. 1918–19 також викладав у Київ. юрид. і комерц. ін­ститутах та на Вищих жін. курсах. Від 2-ї пол. 1919 проживав на Кавказі й Дону (за влас. свідче­н­ням, не зміг по­вернутися з від­пустки через обста­вини воєн. часу).

Від 1920 — професор кафедри енциклопедії та історії філософії права Донського університету (м. Рос­тов, РФ); 1921–30 — проф., вод­ночас 1923–24 — зав. правн. се­­мінару, 1924–25 — голова предмет. комісії приват. права, 1925–28 — декан правн. ф-ту, 1925–27 — проректор з навч. час­тини Київ. ін­ституту нар. господарства. Ви­кладав курси цивіл. права, цивіл. процесу, між­нар. приват. права. Водночас від 1921 працював у ВУАН: пом. кер., кер. (1922–33) Комісії для ви­учува­н­ня звичаєвого (нар.) права України, зав. семінару для ви­учува­н­ня цивіл. і звичаєвого права (1922–24), голова (1927–30), н. с. (1930–33) Комісії для ви­учува­н­ня рад. права і будівництва, кер. Кабінету рад. будівництва при цій комісії (1931–33), голова, згодом — секр. Статут. комісії (засн. 1928). Заст. голови Правничого товариства при ВУАН (1922–29), дійс. чл. Всеукр. наук. асоц. сходо­знавства (1928–30). До сфери наук. інтересів К. входили про­блеми речового та за­ставного права, теор. пита­н­ня звичаєвого права, заг. пита­н­ня госп. (торг.-пром.) права. Опублікував низку наук. статей у вид. ВУАН і Київ. ін­ституту нар. господарства, ж. «Право и жизнь» та ін., а також низку бібліогр. оглядів нової цивіліст. літ-ри в ж. «Україна» (1927–29). Неопубл. залишилися дослідж. «О началах за­конодательной политики.

Пролегомена до курсу права обязательств» (1918) та «Логика права. Методологический этюд» (1920). Ред. вид. «Про­грами до збира­н­ня матеріалів звичаєвого права» // «Праці Комісії для ви­учува­н­ня звичаєвого права України» (вип. 1, 1925; вип. 2, 1928), «Наукові досліди та роз­відки Комісії радянського права» (1929). У 1933 звільнений з ВУАН «за саботаж у наук. роботі» та з Київ. ін­ституту нар. господарства у звʼязку з ліквідацією юрид. ф-ту. Від 1934 — юрисконсульт «Укрцивільбуду» Наркомату комунал. господарства УСРР і н. с. сектору мед. законодавства Ін­ституту охорони здоровʼя; від 1936 — ст. консультант Держ. арбітражу при РНК УСРР. У лютому 1937 заарешт., 23 жовтня того ж року (після поперед. схвале­н­ня роз­стріл. списку Й. Сталіним, В. Мо­лотовим, Л. Кагановичем, К. Во­рошиловим і А. Мікояном) за звинуваче­н­нями в участі у антирад. націоналіст. терорист. організації та шпигунстві на користь Німеч­чини засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1959.